про те, чого не варто шукати в психотерапії
"Розкажіть мені, як правильно..." - напевно це запит, з яким найчастіше до мене приходять люди. І не так важливо що йде після цієї фрази. "Розкажіть мені, як правильно спілкуватись з чоловіком (або дружиною)", як виховувати дітей, як поводитися на роботі”. Люди шукають правильну модель поведінки. Таку, дотримання якої зробить їх щасливими.
І от людина приходить і каже: "розкажіть мені, як правильно жити в цьому світі!" Про що це говорить? Людина намагається вирішити проблему у старий спосіб - знайти якесь правило в авторитетної особи, яке її заспокоїть. Це як спроба повернутись в минуле. Але навіть не людства, а своє власне. В дитинство. Коли були дорослі, були авторитети. Був хтось, хто впевнено диктував правила.
І в цьому місці, на мій погляд, людина знову наступає на старі граблі. Бо множиться знання про різні схеми правил, знов точка опори знаходиться поза особистістю. Це знову зовнішні орієнтири. А ще можна піти до декількох психологів і отримати різні поради. І почати їх порівнювати. І остаточно заплутатися. Це привабливий шлях, але це вже просто більше не працює.
Це по-перше.
По-друге, просячи іншого визначити правила життя, людина закріплює таким чином себе в дитячій позиції. І в цьому, на мій погляд, полягає головний самообман. Все це спроба зняти напругу, вгамувати тривогу. Але не вирішити проблему. Тому що дозволяючи комусь вирішувати, що для нас правильно, ми потрапляємо в від цієї людини. Від її правил, оцінок, думок, настрою. Не впевнений, що це те, чого ви прагнете.
Розв’язання цієї проблеми я бачу в тому, щоб навчитися виробляти власні правила. Спиратися не на зовнішню точку опори "правильно/не правильно", а на внутрішню "подобається це мені, чи не подобається?"
Зовнішні критерії приходять і минають, а ви в себе залишаєтесь. Вам з самим собою ще все життя жити! То ж чому б не взяти власні відчуття як початок системи координат?
От в цьому і полягає роль психотерапевта: навчити людину бути уважною до себе. Познайомити зі світом почуттів. Навчити їх розрізняти і проживати. Показати як залишатися самим собою навіть тоді, коли накрило з головою такими складними почуттями як сором. Як не тікати в дії, коли хочеться "крізь землю провалитися" і не хапати важкі предмети в руку, коли охопив гнів.
Не ігнорувати почуття, не "брати їх під контроль", але навчитися екологічно насичувати ними своє життя. Робити його більш яскравим, приємним.
Робити його більш живим.
