Питання недовіри дітей.
Причина недовіри дитини до власних батьків, лежить 100% в поведінці останніх.Відповідальність за це лежить тільки на батьках.
З самого народження батьківські фігури є основними фігурами в житті дитини. Нема ніяких причин їм не довіряти, навпаки є тенденція надмірної ідеалізації батьків аж до підліткового періоду, де в процесі становлення власної ідентифікації буде скинуто батьківську фігуру з «царського» престолу та обезцінено її авторитет, що дасть змогу дитині обрати власний шлях в житті. Коли до цього зостається багато часу, що змушує дітей не довіряти своїм батькам? Що змушує ставити під сумнів їх дії?
Я пропоную помислити,нам з вами,над тим, що відчувають діти при спілкуванні з дорослим. Уявімо, що ми потрапили на іншу планету, наша задача зрозуміти правила та устави народу, який тут проживає, без цього нам ніяк... окрім того, ми повністю довіряємо тамтешнім жителям, любимо їх,від комунікаїї з ними залежить наш розвиток. В процесі адаптації ми постійно апелюємо до значущого Іншого, від цього залежить наше життя. Згодом стає зрозумілим,що нам не завжди відповідають на наші питання чи інформація ,яку ми отримуємо,не зовсім коректна, має підтекст або й зовсім не несе відповідей. Наші потреби ігнорують, занижуючи нашу значимість або ж гіперопікою зводять наш розвиток до функцій фізичного виживання, перетворюючи тим самим нас з суб’єкта на об’єкт... Цікаво, що б ми могли відчувати при таких обставинах? В цьому місці, кожен з нас ,має відповісти собі сам.
🤔Наше ставлення до дітей часто не враховує актуальність почуттів та потреб останніх.
🤨Ми відповідаємо з місця знаючого, не враховуючи різницю в досвіді, тому, частіш за все,це призводить до не розуміння.
😫Ми часто говорим подвійними стандартами (як приклад «ти знаєш, що брехати не можна» - «ми не скажемо мамі, що....»)
🙄Ставимо заборони чи табу на інформації ,яка необхідна для подальшого розвитку суб’єкта.
Коли дитина виявляє такі фактори ( це трапляється в 99% випадків) в комунікації з дорослим, вона перестає довіряти. На мій погляд ця недовіра правомірна, так як ці фактори відкрито гальмують процеси розвитку дитини, штучно ускладнюють шлях становлення.
Спілкуючись з дітьми, ми маємо розуміти, що це суб’єкт з своїми почуттями,правами і потребами. Це не маленький суб’єкт, а суб’єкт з невеликим життєвим досвідом і це єдине, що нас різнить. Саме до цього досвіду в комунікації дитина апелює. Момент,в який ми приймаємо рішення гальмувати природній процес формування дитини, шляхом неякісної комунікації і буде початком зародження недовіри в стосунках.
