Питання недовіри дітей.
Причина недовіри дитини до власних батьків, лежить 100% у поведінці останніх. Відповідальність за це лежить тільки на батьках. Немає жодних причин їм не довіряти, наоборот є тенденція надмірної ідеалізації батьків аж до підліткового періоду, де у процесі становлення nbsp; власної ідентифікації буде скинуто батьківську фігуру з «царського» престолу та знецінено її авторитет, що дасть змогу дитині обрати свій шлях у життя. Коли до цього залишається багато часу, що змушує дітей не довіряти своїм батькам? Що змушує ставити під сумнів їх дії?
Я пропоную помислити,нам з вами,над тим, що відчувають діти при спілкуванні із дорослим. Уявимо, що ми потрапили на іншу планету, наше завдання зрозуміти правила та статути народу, який тут проживає, без цього нам ніяк... крім того, ми повністю довіряємо тамтешнім жителям, любимо їх,від комунікаїї з ними залежить наше розвиток. У процесі адаптації ми постійно апелюємо до значущого Іншого, від цього залежить наша життя. Згодом стає зрозумілим, що нам не завжди відповідають на наші питання чи інформація, яку ми отримуємо, не зовсім корректна, має підтекст або зовсім не несе відповідей. Наші потреби ігнорують, занижуючи нашу значимість або ж гіперопікою зводять наш розвиток до функцій фізичного виживання, перетворюючи тим самим нас із суб'єкта на об'єкт... Цікаво, що б ми могли відчувати за таких обставин? У цьому місці, кожен з нас має відповідати собі сам.
🤔Наше ставлення до дітей часто не враховує актуальність почуттів; та потреб останніх.
🤨Ми відповідаємо з місця знаючого, не враховуючи різницю в досвіді, тому, частіш за все, це призводить до не розуміння. )
🙄Ставимо заборони чи табу на інформації, яка потрібна для подальшого розвитку суб'єкта.
Коли дитина виявляє такі фактори ( це трапляється у 99% випадків) у комунікації з дорослим, вона перестає довіряти. На мій погляд ця недовіра є правомірною, оскільки ці фактори відкрито гальмують процеси розвитку дитини, штучно ускладнюють шлях становлення.
Спілкуючись з дітьми, ми маємо розуміти, що це суб'єкт зі своїми почуттями, правами та потребами. Це не маленький суб'єкт, а суб'єкт з невеликим життєвим досвідом і це єдине, що нас різнить. Саме до цього досвіду у комунікації дитина апелює. Момент, в який ми приймаємо рішення гальмувати природний процес формування дитини, шляхом неякісної комунікації і буде початком зародження недовіри у стосунках.
