Чи справді варто шукати щастя там де нам здається, які існують думки стосовно цього приводу, які історичні передумови таких думок, як виглядає сучасна картина пошуку такого бажаного переживання і що думає сучасна психологічна наука стосовно цього?
Де ховається щастя?
Є питання, які актуальні в певні моменти історії, є питання, які актуальні у всі часи. В час, коли відбувається наше протистояння із ворогом, його варварством та примітивізмом як психолог я б хотів підняти вічну тему людського щастя. Спробуємо зрозуміти, що не так у сприйнятті цього феномену і куди варто рухатися після нашої перемоги, яка неодмінно настане.
Багатьом із нас здається, що щастя ховається за реалізацією наших потреб та бажань. В голові сучасної людини закріплене уявлення про те, що після отримання того, що я бажаю в еквіваленті якихось благ чи речей я стану дійсно щасливим. Ця ідея розповсюджувалась у світі доволі давно. Вона вийшла на свій пік після широкомасштабного залучення технологій PR(для збільшення попиту на різну продукцію не першої необхідності) та як наслідок зростання масового виробництва у ХХ ст.
Зрозуміло, що ці міри були виправдані для виходу із глобальних криз, безробіття та інших післявоєнних економічних наслідків. Втім в цієї, як і в будь-якої іншої найадекватнішої міри є побічні ефекти, з якими зустрілося уже наше покоління. Для сучасної людини побічні ефекти минулої політики проявляються в надмірному бажанні до накопичення благ та ресурсів, яких ми насправді не потребуємо для щастя, бо жодне благо чи ресурс не зробить нас щасливими, якщо ми не навчилися ними бути.
Тут мушу зауважити, що я дуже далекий від комунізму, якщо у вас виникло бажання запідозрити мене в цьому. Комунізм як і інші ідеології – це також історія про певний нібито «справедливий» перерозподіл благ та ресурсів. Справедливість неоднозначне поняття у філософії моралі і має під собою протилежні трактування, так само як і думки про його існування та всеохоплення, існування та обмежене охоплення або заперечення існування справедливості як такої.
В історичному контексті радикальний перехід від ідеології середньовічного християнського аскетизму (блага та задоволення – це зло) до світоглядного бачення протестанта Жана Кальвіна «Наше збагачення – це справа, яка угодна Богу» змусив людей ось уже кілька століть кидатися від однієї крайнощі до іншої.
Керуючись першим уявленням я вважатиму, що щастя заховане в повній ізоляції від ницого неправильного світу та людей, які в ньому «погрузли» і тоді я відправляюсь у далеку мандрівку (гори Непалу, широкі полонини).
Керуючись другим уявленням я маритиму про лазурний берег моря (чомусь найчастіше фантазують саме про море), спокійне життя, яке забезпечує пасивний дохід від бізнесу, в якому я власник, але нічого не роблю (у вигляді здачі в оренду нерухомості, фондової біржі, продажу NFT, різкого підвищення курсу привласненого біткоїна і т.п.)
В цьому випадку ми також віддалені від природи щастя (нижче поясню чому) та по вуха занурені у маркетингові продукти масової культури.
Будучи прихильником першого уявлення я знецінюватиму прихильників другого, а будучи прихильником другого глузуватиму з тих «диваків», які керуються першим. Втім жодне із цих уявлень не допомагає знайти таке бажане щастя (навіть якщо обраний спосіб життя приносить нам більший комфорт).
Справа полягає в тому, що ці уявлення скеровані поглядом на щастя як на результат певної активності. А де ж тоді ховається щастя, якщо не в результатах та досягненнях?
Коли медійні та «культурні» блага, або більша частина із них недосяжні ми можемо впадати у відчай, тому що нам також хочеться пожити як у кінофільмах та модних журналах, бо всі ж ми бачили на картинках, що це круто та подібне життя мало би приносити щастя.
Як наслідок через болючий контакт з реальністю, особливо якщо ми керуємось гедоністичною ідеологією «життя заради благ» всередині нас формується образ жертви (обставин, долі, подій, середовища) із гучними меседжами «За що мені це все?», «Я просто хотів - ла пожити нормально, як в інших західних країнах».
Після повномасштабного вторгнення агресора українські інтелектуали та медійники прекрасно змістили акцент з архетипового образу жертви до образу героя. Зрозуміло, що в контексті другого образу протистояти ворогу куди зручніше та ефективніше.
До речі, особливо абсурдно щастя як наслідок гедоністичного способу життя виглядає в контексті контакту українців з війною, коли більшість наших бажань, зі зрозумілих причин, обмежені не тільки на рівні фінансових можливостей, а й на рівні безпеки та законодавчому рівні загалом.
Саме тому багато людей, які вперше побачили війну на власні очі почали гучно заявляти про зміну цінностей та пріоритетів у задоволенні потреб. Начебто це відбулося зі зміщенням в напрямку тісного контакту з близькими та коханими, а також потреби в безпеці у вигляді мирного неба над головою.
Насправді ж ніякого зміщення потреб не відбулося, а вищенаведені потреби були актуальними для нас і до контакту з війною. Проблема людського сприйняття полягає в тому, що раніше ці потреби були задоволені самі собою і як наслідок ми звертали на них менше уваги ніж звертаємо зараз (або не звертали взагалі).
Отже де саме ховається людське щастя? Чи стане воно доступне українцям після перемоги і чи могли ми його досягнути до контакту з війною?
Сучасні психологічні дослідження показують нам, що щастя – це не так результат активності, як більше процес діяльності. Якщо говорити на рівні біохімічних реакцій, то вчені з’ясували, що в процесі розвитку в людини депресії також помітний процес неправильного синтезу дофаміну. Звісно це не означає, що депресія викликана цим неправильним процесом чи навпаки – він порушився через депресію, але якийсь взаємозв’язок є.
Одна з найбільших помилок сучасної людини – це думка, що дофамін – це гормон задоволення, і всякими примітивними способами нібито потрібно намагатися штучно підняти його рівень в організмі. Насправді дофамін – це гормон передчуття задоволення і він природнім шляхом виділяється не тоді, коли ми отримуємо певний результат, а тоді коли ми фантазуємо про результат, тобто перед активністю та в процесі цієї активності до моменту отримання результату. Зокрема так, з точки зору еволюції, дофамін і стимулює до активності живих істот.
Найвідоміший в сучасній психології дослідник феномену щастя Мігай Чіксентмігаї назвав потоковим станом такий особливий стан активності людини, коли вона зайнята діяльністю, в якій здатна відчувати радість та творити одночасно. Саме в цьому потоковому стані людина найчастіше відчуває піки піднесення та радості (що можна вважати структурними елементами щастя). І ще раз повторю найголовніше – це найбільший сюрприз для прихильників постійного відпочинку та пасивного доходу – в цей потоковий стан людина входить саме в процесі активної діяльності, тобто РОБОТИ.
Звичайно є певні умови для діяльності, яка доводить нас до потокового стану, в якому відчувається радість та піднесення. В книзі М.Чіксентмігаї «Потік. Психологія оптимального переживання» таких умов наведено всього лише 3.
1-ша умова – діяльність не повинна бути надто легкою, щоб не викликати у мене нудьгу.
2-га умова – діяльність не повинна бути надто складною, а на тому рівні складності, з яким я можу впоратись.
3-тя умова – діяльність повинна подобатись мені в моменти, коли я нею займаюся.
Отже висновок – досить шукати щастя як результат активності, оскільки більшою мірою щастя має відношення до процесу. А якщо в процесі воно зустрічається куди частіше, аніж після завершення активності, то існує великий сенс у концентрації та звертанні уваги на процес діяльності, якою ви зайняті в моменті.
Підсумовую, що не так важливо КУДИ ви рухаєтесь (в напрямку гарячого пляжу та пасивного доходу, або ж духовного просвітлення чи аскетизму монаха) як куди важливіше ЯК САМЕ ви це робите.
Що ж, сподіваюсь, що вам було цікаво і ви використаєте цю інформацію з користю як в процесі здобуття нашої перемоги, так і протягом всього життя після неї.
Ps. Якщо ви все ж таки зайняті у діяльності, яка не приносить вам задоволення (будьмо реалістами – іноді доводиться робити речі, які нам не до вподоби), то тут варто згадати вислів Фрідріха Ніцше: «Людина витримає будь-яке ЯК, якщо у неї є НАВІЩО». Впевнений, що це НАВІЩО у вас є, іноді його потрібно просто відшукати.
Будьте щасливими!
