Мій життєвий шлях, як я відкрив для себе психотерапію, Як це мене змінили і що дало.
Олександр Котенко пропрацював близько 20 років інженером-програмістом у сфері IT. За освітою має кілька спеціальностей: програміст, економіст, бухгалтер і, звичайно ж, психолог. Після революції у 2013 році повністю перейшов у приватну практику і успішно допомагає людям повернути чутливість до себе, життя, радості та щастя.— Олександре, розкажіть, будь ласка, як так сталося, що ви стали гештальт-терапевтом, адже до цього за фахом працювали зовсім в іншій діяльності? waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/s960x960/118129121_2376456882658526_78898386638616826_o.jpg?_nc_cat=110&_nc_sid=32a93c&_nc_ohc=ghuK0eLyKn4AX-RNRIL&_nc_ht=scontent-waw1-1.xx&tp= 7&oh=585442272ead1508847990b856116f48&oe=5FAF1E2A" Інженерне минуле
- Так, за першою освітоюя інженер. Цій діяльності я посвятив 20 років своєї життя. Але в певний період, коли настав особистий криза та криза в сімейних відносинах, я звернувся до психологів, щоб зрозуміти, що відбувається. Я намагався жити “правильно”, “як усі”, але результати такого життя не втішали. Я почав ходити до психотерапевта. Пробував сімейну терапію. На жаль, той шлюб урятувати мені не вдалося. Але я побачивши новий сенс. Побачивши життя під іншим кутом зору. Мені відкрилися таки аспекти життя, про які я навіть не здогадувався. — Ви відразу звернулися до гештальт-терапевта чи зверталися до різних психологів? — Я звертався до фахівців різних напрямків. Гештальт-підхід для мене виявився найбільш ефективним та глибоким. Фахівці цього напрямку спілкувалися зі мною більш зрозумілою мовою та краще пояснювали, що зі мною відбувається. Тут я отримував більше відповідей на свої питання, ніж у інших напрямках, результат був кращим.— Чим саме зацікавив гештальт-підхід?
Головне, що мене вразило і зацікавило, це ті, що гештальт-терапевти більшість уваги звертали саме на почуття, які переживала людина. Вони пробуджували чутливість до себе, партнера, застосовували індивідуальний підхід. Я почувався живим поруч із ними. Для мене це було досить цікаво.
— Як проходило навчання і що воно вам дало? src="https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/118083891_2376461619324719_5189287208274442480_n.jpg?_nc_cat=103&_nc_sid=32a93c&_nc_ohc=l7OPp5_82bEAX93oKx4&_nc_ht=scontent-waw1-1 .xx&oh=82fbb1d32cb3f345cd39690ccc752566&oe=5FAEA8B9" alt=""> На початку. Мені було важливо більше дізнатися про себе, про стосунки, про ті рушійні сили, що їх супроводжують. З часом, коли я відчув на собі, як це працює, як психотерапія змінює мене і мою життя, я захотів ділитися цим. Допомагати іншим. Тож я пішов у навчальну програму. На що я одразу звернувши увагу, що приваблювало і спонукало мене рухатися далі — це можливість бути живішим, бути собою. Не грати в соціальні ігри, не ховатись за різними масками, фасадами. Бути автентичним. Взагалі навчання — це шлях, на якому я як із лукуліні знімаю кулю за кулею всі наносні, соціальні маски, чужі ідеї та нашарування у пошуках собі, своєї серцевини. Хто я? Який я? І як я, такий який є, можу спілкуватися з іншими людьми, вибудовувати стосунки, працювати разом і при цьому бути щасливим? Це дає багато енергії, драйву. Тому що там, у середині, дуже багато енергії. А ми витрачаємо купу сил стримуючи собі, переінакшуючи, роблячи із себе щось чуже. Навчання було і залишається шляхом до себе. Хоча я сам уже терапевт, супервізор, тренер, але я продовжую особисту терапію. Це для мене спосіб знайти нові грані собі. Побачити ще якусь свою сторону, яку я намагаюся не помічати, чи чомусь сховаю. Чим краще я пізнаю собі, тим більш вільним я стаю. Вообще ціль і сенс моєї терапії — це бути вільним і щасливим залишаючись таким, який я є. — Розкажіть про свій шлях, як розпочали свою практику як гештальт-терапевта? > Я нетерпляча людина. До того ж цей новий процес переповнював і захоплював мене. Тому, коли я отримував нові знання, я одразу ділився ними з друзями та знайомим. Їх це теж цікавило. Можна було познайомитися зі світом психології опосредковано, через мене. В інституті, де я навчався, в основі навчання лежить практика, а потім уже теорія. Тому і передати нові враження і знання мені було легше повторивши управу, що ми робили, чи продемонструвавши міні-сесію. Я почав говорити про себе, як про людину, яка навчається психології. Багато знайомих стало виявляти цікавість. Адже у людей навколо багато питань, але не кожен готовий дійти з ними до психотерапевта. А тут ніби “своя”, знайома людина. Це додає довіри. Легше привідкритись і поговорити. Так я почав допомагати людям. Спершу це було на рівні хобі та друзів. А потім я побачив, що в мене виходить. Я отримував зворотній зв'язок від колег і тренерів, що в мене гарно виходити на навчальних сесіях, є прогрес і талант до цього. Тож згодом я оформивши цю діяльність вже в приватну психотерапевтичну практику. Але ще багато років вона залишалася неосновною діяльністю. Я продовжував працювати в ІТ, а ввечері практикував. І лише згодом, після революції 2013 року, я залишивши попередню професію і сконцентрував усі сили вже в психотерапії.— Навіщо взагалі людям потрібна терапія?
думаю, щоб бути щасливими. Коли ми ростемо, нас виховують батьки. 0-9/118047470_2376469999323881_8625827485102909769_n.jpg?_nc_cat=111&_nc_sid=32a93c&_nc_ohc=THNPYxIWQDcAX82xXCQ&_nc_ht=scontent-waw1-1.xx&oh=414960fd5aafb9d271625664529262a5&oe=5FAC25AC" alt=""> школа, соціум. І вони формують нас такими, щоби ми були зручними для них. На щастя, зараз змінюються засади виховання, але нашим батькам тоді ніхто не розказував, як виховувати щасливих дітей. Та вони й самі не вміли бути такими. Головне, що накорм, одяг, крыша над головою. А що там усередині, що відчуває дитина — це не важливо. Багато батьків саме так і виховували дітей. Ігноруючи їхні психічні потреби та почуття. Вони просто не знали про цей внутрішній світ, що він взагалі існує. Тому людей ростили зручними, корисними “правильно” соціалізованими. А людина, що перетворена на функцію, швидко вигоряє, у неї закінчуються сили, вона втомлюється від усього. Так чи інакше, але настає криза і людина запитує собі: "А для чого це все?" Це ті питання, що я частіше чую у своєму кабінеті: “Мені все набридло”, “Я не відчуваю смаку до життя”, “Мені всі бісять” тощо. Тоді своїм завданням я бачу повернення людям радості, щастя, чутливості до себе в решті решт. Перекласти фокус уваги з ідеї “всім навколо має бути добре”, на “мені має бути добре”. Один російський філософ сказав: “Якщо ти будеш щасливішим, всі навколо тебе стануть щасливішими”. — У мене склалося таке враження, що після терапії у Вас у світі стало набагато більше щасливих людей, так? Я сподіваюся на це. Є випадки, коли терапія триває більше року і тоді я бачу результати. Бачу, як змінюються люди та їх життя. Це приємно. Але одна з особливостей нашої професії полягає в тому, що так не завжди. Іноді людина може взяти кілька консультацій та піти. І я більше ніколи її не побачу. А ці консультації не дають миттєвого результату. Це не чарівна пігулка, що одразу змінює все. Терапія має пролонгований результат. Наслідки наших зустрічей виявлятимуть через півроку, рік. Іноді зміни відбуваються значно пізніше і геть не на наших очах. У мене є одне спогад про годинник, коли я працював волонтером у Психологічній службі Майдану. Я працював із військовими на реабілітації та з переселенцями. Був один переселенець із сильною депресією. А в мене лише десять зустрічей, щоби якось допомогти. Випадок був складний, і я вважав це одним зі своїх провалів. Як же я здивувався, коли десь через рік, чи більше мені зателефонував той чоловік зі словами дяки. Він описав як змінилося його життя з часу нашого спілкування. Такі дзвінки і такі випадки, власне, дуже надихають.
