В даній статті пропоную через призму транзакційного аналізу порозмірковувати про пасивну поведінку, її витоки та як з неї виходити, щоб рухатись до вирішення проблем.
В транзакційному аналізі прийнято виділяти чотири типи пасивної поведінки:
1. Нічого не робити
Замість того, щоб реагувати на проблеми, людина залишається пасивною і нічого не робить. При цьому вона може помічати свої неприємні почуття, але не замислюється над тим, що відбувається.
2. Надмірна адаптація
Людина не зважає на те, чого хоче, а пристосовується до цілей, бажань, потреб і очікувань інших або уявляє, якими можуть бути цілі, не замислюючись про важливість і сенс цих цілей для себе. Оскільки адаптація справляє враження корисності, уважності, ефективності, така поведінка знаходить схвалення у інших. Проте, на відміну від здорового пристосування, людина не здійснює реалістичну оцінку ситуації і не враховує свої цілі, бажання й потреби.
3. Ажитація
Людина впадає в повторювані, нецілеспрямовані дії, такі як постукування пальцями, ногою, крокування вперед-назад, погладжування волосся, заїдання, куріння, вживання алкоголю, проведення часу в іграх. Внутрішня напруга все більше підвищується, а дії дещо її знижують. Хоч ажитація не наближає до вирішення проблеми, вона дозволяє уникати зіткнення зі своїми автентичними почуттями (тими, які би могли допомогти впоратись з ситуацією).
4. Безпорадність і насильство
Енергія, яка накопичувалася протягом попередніх трьох фаз, розряджається в цій фазі.
Безпорадність проявляється як атака себе (на відміну від нічого нероблення, де людина залишається фрустрованою) і спонукає інших до надання людині допомоги. Безпорадність може знаходити вияв у тілесних (соматичних) симптомах. Постійно повторювана безпорадність (вивчена безпорадність) з часом може прокласти шлях до депресії.
Насильство може набути форми істерики, під час якої можуть мати місце вербальні та невербальні напади на людей або майно (психічне, фізичне насильство).
Наведені типи поведінки складають цикл пасивності. У міру розгортання циклу внутрішня напруга зростає, поки це врешті-решт не призведе до розрядки – або у вигляді вибуху насильства (часто у формі істерики), або зриву (часто у формі соматичного симптому). Хоча напруга знята, проблема не вирішується.
Наприклад, якщо в колективі практикуються плітки і осуд, у людини, яка прийшла в такий колектив, може спостерігатись цикл від нічого нероблення (коли вона не замислюється про проблему), бажання пристосуватись, щоб гарно виглядати в очах інших (надмірної адаптації), до ажитації (наприклад, переїдання) й, зрештою, до істерики під час епізоду, де в очі їй кажуть одне, а позаочі – інше.
Центральним для кожного типу поведінки є перекладання відповідальності за проблему на іншого – людина не бере на себе відповідальність і очікує, що інший вирішить проблему. У термінах транзакційного аналізу, це означає, що людина діє зі структурних Родительського чи Дитячого его-стану, тобто маючи почуття, думки, поведінку, яка була перейнята від парентальних фігур чи власного минулого досвіду.
Вихід з пасивної поведінки – в тому, щоб людина звернула увагу, що з нею відбувається – які почуття, думки і поведінка в «тут» і «зараз», що вона може самостійно вирішувати проблеми, робити власний вибір, враховуючи свої потреби. В термінах транзакційного аналізу це означає діяти з Дорослого его-стану.
Вправа. Згадайте якусь з останніх ситуацій слабкої емоційної інтенсивності, яку Ви не змогли вирішити і яка закінчилась для Вас небажаним способом – іншими словами, в якій Ви проявили пасивність. Який тип пасивної поведінки Ви виявили? Чим би відрізнялась Ваша поведінка, якби Ви використали весь потенціал своєї дорослої особистості? Як би змінились Ваші думки, почуття, тілесні відчуття?
В транзакційному аналізі вважається, що джерелом пасивності в дорослому віці є дисфункційний (нездоровий) симбіоз – відносини, в яких два або більше індивіди поводяться так, ніби вони складають одну цілісну особистість. На двох у них функціонально замість шести – три его-стани.
Відповідно, симбіоз перешкоджає здатності кожної особи у відносинах розвивати повну автономію у власних цінностях/компетенціях/мисленні, а також у вираженні та задоволенні потреб. Фактично йде мова про те, що без опори на іншого людина не здатна функціонувати. Саме тому, як правило, симбіотичні стосунки дуже стабільні та передбачувані – люди тримаються за ці відносини. Симбіоз дає ілюзію безпеки, можливість не брати на себе відповідальність, часткове задоволення потреб у відносинах.
Здоровий симбіоз можливий у дитячому віці. Вже після перших 6 міс. розвитку дитини починається поступовий процес сепарації. При цьому важливо, щоб мама враховувала власні потреби – свій Дитячий его-стан, щоб симбіоз міг залишатись здоровим.
В житті бувають моменти, коли нам хотілось би відновити тимчасові функціональні симбіотичні стосунки. Протягом кризових періодів життя чи кризових ситуацій (наприклад, переходу в нову сферу/ переїзду в іншу країну або лікування в лікарні), коли нам не вистачає відповідних ресурсів організму, навичок, знань, ми можемо потребувати підтримки інших. Однак треба пам’ятати, що ми відкрито можемо просити про допомогу, не позбавляючи себе якихось функціональних его-станів.
Симбіоз відбувається на двох рівнях одночасно: на соціальному в одному напрямку і психологічному – в зворотному (саме завдяки цьому він і може підтримуватись протягом тривалого часу).
Наприклад, сильний чоловік піклується про свою дружину, контролює її, вирішує усі побутові питання, а вона віддає йому право на піклування про себе, вирішення питань і в усьому йому підпорядковується, не маючи права на вираження і врахування її думки. У випадку чітко помітного симбіозу першого порядку чоловік в основному використовує Родительський і Дорослий его-стани: «Я буду тебе захищати і буду думати за тебе», його дружина в основному виявляє Дитячий его-стан: «Дякую, що піклуєшся про мене». У менш очевидному симбіозі другого порядку жінка використовує Родительський і Дорослий его-стани: «Я знаю, що тобі потрібно бачити мене слабшою і що ти боїшся залишитися без відчуття своєї значимості. Коли ти вирішуватимеш проблеми, я надаватиму тобі ту увагу й захоплення, яких тобі бракує», а чоловік виявляє Дитячий его-стан: «Будь ласка, подбай про мене, дай мені захоплення і теплий контакт». Чоловік може несвідомо сприймати дружину як маму й намагатись шляхом вирішення життєвих питань й отримання схвалення від дружини компенсувати нестачу теплого контакту, який він не отримав від мами. Однак дружина – не мама, а він – не маленький хлопчик.
В симбіозі доросла людина може бажати функціонально бути в Дитячому его-стані, якщо за неї все вирішували батьки, а в Дорослому і Родительському его-станах – якщо навпаки їй треба було ще в дитинстві функціонально виконувати батьківські функції (наприклад, опікуватись молодшими братами, сестрами, втішати, підтримувати когось з батьків, вирішувати побутові питання) або якщо те, як виконували свої функції батьки, вона не схвалює.
Якщо у відносинах наявний симбіоз, то кожен їх учасник сприймає іншого як функцію, не бачачи перед собою справжню, реальну людину, яка не пов'язана з родительськими фігурами. Симбіоз не дозволяє в повній мірі виразити й задовольнити нинішні потреби. Якщо обидві сторони відносин прагнуть вийти з симбіозу, то цілком можливо трансформувати відносини на інших засадах. Якщо ж одна сторона усвідомить обмеження симбіозу й вирішить вийти з нього, а інша цього не бажатиме, то їй варто приготуватись до того, що її намагатимуться утримати в існуючій динаміці, і їй доведеться робити вибір між збереженням відносин та можливістю бути собою, повністю виражаючи свої потреби.
Вихід з симбіозу, так само як і вихід із пасивної поведінки, потребує усвідомлення. Тільки тоді у людини з'являється вибір і нагода стати активним творцем свого життя. Це може вимагати неабияких зусиль. Однак, якщо мова йде про якість та повноту життя, можливо, варто наважитись слідувати цим шляхом?
