Як самооцінка впливає на успіх в житті, задоволення від нього та стосунки.
Самооцінка стовідсотково впливає на успіх в житті. Самооцінка - це ставлення до себе. Це рівень самоприйняття, самоповаги, впевненості у своїх здібностях та перевагах. Це сприйняття своєї цінності та місця серед людей.
Здебільшого вона формується в ранньому дитинстві у взаємодії з батьками. Яким було ставлення до мене батьків (а пізніше й інших значущих людей у житті), наскільки цінним мене вони вважали, наскільки добре ставилися, наскільки поважали, яким я відображався в очах матері - переважно таким я потім бачу себе сам, так себе оцінюю і так ставлюся до себе.
Неадекватна (завищена або занижена) оцінка не відображає реальний стан речей -
що я насправді знаю про себе, можу, вмію, які мої досягення. Це внутрішня реальність, яку сформували люди і події з пережитого минулого, і яка часто не співпадає з дійсністю. А ми продовжуємо нею керуватися в житті.
Занижена самооцінка - це про внутрішнє відчуття недостатньої цінності, різних НЕДО - (недостатньо красива, розумна, кмітлива, успішна і т.п.). Тобто внутрішній образ Я - це образ поразки чи некомпетентності. Внутрішній критик - власний внутрішній голос, відголосок з минулого досвіду, критикує та знецінює.
Людина з низькою самооцінкою мимоволі чекає оцінки оточуючих. Орієнтиром в житті є не власні знання про себе, свої здібності, досягнення, довіра собі, свої бажання, а думка інших людей.
Чим нижче самооцінка в людини тим вужчий коридор дозволеної самій собі поведінки, тому що вона оцінює себе нижче своїх реальних можливостей. Діяти заважають внутрішні сумніви і тривоги (чи буде це доречно? чи можна так робити? чи гідний я того, щоб…?).
Звідси емоційна напруга, страх засудження, негативної оцінки своїх вчинків, високий рівень тривожності, розчарування в собі та неотримання бажаного.
Образ Я включає зведення непорушних правил, які він застосовує до себе та інших - правила, що стосуються поведінки, відносин з людьми, морально-етичних норм. Коли оточуючі відступають від цих правил, у людини це викликає осуд, який насправді є своєрідним психологічним захистом, що маскує заздрість до людей, здатних порушувати правила та діяти за обставинами.
Характерним є і сором за себе та свої вчинки. При порівнянні дитини з більш успішними дітьми в дитинстві, в дорослому віці він буде соромитися самого себе, що ніяк не позначиться в позитивному значенні на його самооцінці. Така людина вірить, що інші краще за неї.
Відсутність можливості ухвалення рішень також характерна ознака заниженої самооцінки.
Все перераховане веде до того, що в людину супроводжують по життю такі проблеми, як:
• хронічний стрес, соціофобія, депресивні та тривожні розлади;
• проблеми з розумінням своїх потреб, бажань, почуттів;
• відчуття невпевненості, розчарування в собі, скутості;
• труднощі з досягненням цілей, невдачі у роботі та кар'єрі;
• залежність від думки інших, страх критики, постійне прагнення схвалення з боку інших;
• проблема сказати "ні" та відстоювати свої особисті межі;
• невіра в позитивні відгуки про себе;
• токсичність, негатив до людей і світу, і як наслідок — проблеми у спілкуванні.
Низька самооцінка заважає стати по-справжньому задоволеною життям, успішною людиною та побудувати здорові стосунки.
Найчастіше схильність до самозневажання говорить про те, що людина намагається стати тим, ким не є. Розібратися в причинах цих дій, уявленнях про себе, що склалися, і сформувати стабільну здорову самооцінку можливо при проведенні необхідної аналітичної роботи.
Психотерапія дають можливість зазирнути в глибину особистої історії людини, розпізнати та змінити помилкові уявлення, що породжують проблему. Підвищення самооцінки виявляється закономірним наслідком аналітичної роботи.
Психотерапія допомагає в тому, що в її процесі відбувається поступова відмова від самооцінки з позиції внутрішнього критика. Натомість - перехід до суб'єктної позиції, позиції дорослого, який адекватно оцінює себе, відповідно до своїх реальних якостей, здібностей, можливостей та досягнень🌱
