Прощення та непрощення
Ми, українці, живемо все ще у християнському світі. . Наші уявлення про хороше і погане, про несправедливе і те, чому належить бути, досі базуються на християнській етиці та віровченні. Не дуже в це вірите?
«І коли хтось ударить тобі по правій щоці, підстав йому і ліву.
Око за око, зуб за зуб.
< Господь терпів, і нам велів. Хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине. Не вкради. /p>Не мир Я вам приніс, а меч»
А ще: «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Зверніть увагу на останню фразу: «…як і ми прощаємо винуватцям нашим». Звідси видно, що цінність прощення є важливою для віруючих християн.
Прощати потрібно.
Прощати необхідно.
Навіть окремі психологи відбирають хліб у духовенства, нагадуючи клієнтів: «тобі потрібно пробачити» (список кого саме додається)
Чому ж тоді так важко?
Чи траплялося вам зустрічати людей, які ні за що не попросять вибачення? А людей, які роками не можуть пробачити?
У чому ж тут праворуч?
Багато людей керується у життя міфами про прощення. Наприклад, такими:
Ці переконання тільки ускладнюють чи й узагалі унеможливлюють чесне спілкування і мають мало спільного з процесами проживання провини, злості, болю, образи, ненависті, і тільки потім – можливо, - пробачення
Пробачення як психологічний процес не визначається словами «Прости мені - Я тобі прощаю». Сотні і тисячі людей говорять це один одному, і прощення не відбувається. Слова сказані, і нічого не змінилося. злість, біль і любов також повинні бути прожитими іншою стороною – щоб простір для прощення міг стати можливим. i>Ти не можеш заставити когось пробачити тобі.
Прощення – це те, що відбувається між людьми, а не здійснюється в односторонньому порядку.
Іноді пробачити неможливо , нереально і непотрібно.
І це нормально.
