Що ми відчуваємо, коли розуміємо, що руйнуються надії? Що робити?
Ах, як же розлучатися зі своїми надіями та планами. Як важливо себе переживати сильним, сміливим, могутнім і таким, що чинить. Як піднімаються страхи бідності, як мозок малює катастрофічну картинку, де раптово в мить все ламається. Не хочеться переживати своє безсилля перед ситуацією, як не хочеться їй здаватися і визнавати себе переможеним. >Як не хочеться визнавати нову реальність і проживати таке актуальне в ній розчарування, сум, досаду.
Але це те, що є.
Я буду занудним психологом зараз. Можете позлитися на мене зараз за те, що зосереджую увагу на тому, від чого так хочеться втекти, щоб зберегти образ себе могутнього і сильного.
Просто якщо не пережити це зараз, то може накрити потім. Чим раніше ми приймаємо нову реальність (проживаючи всі почуття, які є), тим більш адаптивними стаємо. І тим швидше повернемося в роль тих, хто може і справляється, враховуючи нові дані.
А так хочеться смикати за ниточки минуле, взаємодіяти з минулим, щоб не бачити сьогодення, щоб не руйнуватися про нього.
Сумкуйтеся, сумуйте - це зцілює. Це прощання та завершення без якого неможлива нова сторінка.
#terapevtelenadyachenko
