Роздуми психолога на тему дружби між дітьми та батьками. До чого може призвести така взаємодія, а також про те, які взаємини бачаться гармонійнішими.
Чому мама – не подружка?
Тому що дружба – це насамперед відносини рівних. Батько та дитина свідомо не рівні і рівними бути не можуть. Батько завжди – домінант, він головний, він приймає рішення (зрозуміло, враховуючи думку дитини). Для дитини таке домінування батька – необхідність, яка дає їй зону безпеки, яка сприяє її розвитку. Аж до початку пубертатного віку дитині потрібно значний дорослий, який не лише піклуватиметься про неї, а й прийматиме за нього більшу частину рішень. Виставлені батьками кордони огороджують для дитини острів безпеки у великому, складному світі, де потрібно приймати важкі рішення і де безліч невідомих, які викликають тривогу. Усередині встановлених дорослим рамок – легко і безпечно, тому що правила відомі, причини та наслідки прозорі. які стосуються дитини. Дружба – це відносини, за які відповідальність несуть двоє. У дитячо-батьківських відносинах відповідальний завжди дорослий (якщо, звичайно, він справжній дорослий, а не дитина великого розміру). Батько не може образитися на дитину, не може дистанціюватися від неї, що природно для дружби, але неприпустимо для мами чи тата. Виправляти наслідки сварки та дисконнекту – обов'язок дорослого та його відповідальність. Діти та батьки ще не можуть бути друзями ще й тому, що це підвищує ризики переходу інцестуальних табу. З подружкою чи другом можна обговорювати сексуальні відчуття (я не писав що потрібно!), а з батьком — не можна, навіть якщо це батько тієї ж статі. Спроби грати в дружбу з дитиною призводять ще й до того, що у дитини порушується сприйняття ієрархічних сходів. Вчитель, тренер, педагог — не рівні дитині і останній повинен це розуміти. Все вищеописане не означає, що стосунки з дитиною можна будувати за принципом "ваш номер вісім — виростеш і запитаємо" та "Малий ще", домінування (дбайливе та шанобливе) необхідно дитині аж до перехідного віку, але вона не передбачає тиску на дитину та нехтування її почуттями. Батьки головні, але добрі!
