У популярній психології часто просувають ідею, що, мовляв, треба спиратись на себе, а якщо ти спираєшся не на себе, то ти інфантильний, незрілий, тощо. Цей допис про те, на що ж таки можна спиратися та про те, які опори взагалі є.
У популярній психології часто просувають ідею, що, мовляв, треба спиратись на себе, а якщо ти спираєшся не на себе, то ти інфантильний, незрілий, тощо.
Клієнтам я, зазвичай, кажу наступне: «Покажи мені, як ти спираєшся на себе - тілесно. Ну тобто прям візьми і обіприся». А не виходить. Тому що завжди є опора зовнішня - крісло, в якому ми сидимо, підлога, на якій ми стоїмо, або стіна, на яку ми додатково спираємося, якщо підлоги недостатньо.
Внутрішня опора теж є - це непомітне відчуття рівноваги, відчуття кордонів тіла, свого розміру, положення у просторі, ваги, відстані до оточуючих речей та людей.
Важливі і зовнішні опори і внутрішні, дивно уявити, що хтось вам скаже - «спиратися на крісло інфантильно, ти повине спиратись тільки на себе».
Розгортаючи метафору далі - буває так, що з внутрішніми опорами щось відбувається - викривляється відчуття свого розміру, або відстаней, ніяк не знайти рівновагу, невистачає сил, щоб тримати себе у вертикальному положенні. Тоді зовнішні опори стають занадто важливими - я вже не можу встати і піти, мені потрібно триматися за стіночку або іншу людину, або здається, що для того щоб дотягнутися до столу і узяти чашку кави потрібні величезні зусилля (бо ж я маленька і слабка, а чашка далеко).
Психотерапевтична робота допомагає відновити адекватну реальності картинку, привести до норми внутрішні опори - розуміння того хто я, якого я розміру, скільки у мене сил, що я можу, а що ні, щоб зникла необхідність триматися за стінку при ходьбі та зусилля для тримання чашки кави не здавалися непосильними).
Це відбувається не так, що я кажу «а тепер прибрала руки від стінки і пішла сама», а за допомогою дослідження того, наскільки у дійсності потрібна стінка (іноді буває, що й справді потрібна - наприклад, коли потрясіння вибивають землю з-під ніг і дійсно потрібно триматися за щось, допоки не відновишся).
А буває, що сили є, рівновага є, але без стінки страшно, бо ще немає довіри собі та позитивного досвіду користування своїми силами та ресурсами.
Тут згадується дитячий досвід ходіння по вигнутим напівколом дробинкам - напевно у ваших дворах теж такі були. Спочатку тримаєшся за мамину руку, поки ідеш, потім розумієш, що можеш сама і з задоволенням бігаєш туди-сюди, не відчуваючи ніяких труднощів з рівновагою. А потім на твоєму шляху відбувається вона. Дробинка-босс розміром з твій зріст, або навіть вище. І там знов потрібна чиясь рука, або хоча б іти повільно, а потім, з часом, знов виходить легше.
Користуватися зовнішніми опорами, спиратися на когось - нормально. Зовнішня опора є завжди, тому що ми не висимо у вакуумі (звісно, якщо ви не космонавт). Справжня впевненість з‘являється там, де внутрішні і зовнішні опори поєднуються і доповнюють одна одну.
Що можна віднести до внутрішніх опор: свої знання, вміння та навички, рівень енергії, здоров‘я, стресостійкість, копінг-стратегії, захистні механізми, резильєнтність, інтелект, переконання, тобто все, що відноситься до внутрішньої реальності і залишається з нами навіть якщо забрати усе.
Що можна віднести до зовнішніх опор: підтримка батьків, робота, партнер, друзі, пасивний прибуток, підтримка професійної спільноти або колег, закони, церква, переконання значущих людей, матеріальна підтримка держави, тощо.
Якщо людина хворіє або потрапляє у травмуючу ситуацію, яка забирає у неї всі сили - внутрішніх опор може бракувати і тоді рятують зовнішні - підтримують близькі, віра в Бога, робота і с часом внутрішні опори відновлюються. Або навпаки - людина втрачає роботу або стосунки, але в неї є здоров‘я, енергія та впевненість у своїх силах - і вона знаходить і нову роботу і нові стосунки з часом.
Як бачите, і те і друге важливо. Неможна взяти і виключити половину опор з життя і сказати, що так і потрібно. Чим їх більше, тим ви стійкіше, і тим менше ризик втратити стійкість і рівновагу повністю, втративши одну чи декілька опор.
Якщо людина спирається тільки на зовнішні опори - в неї не сформується впевненість у собі та своїх силах і втрата цих зовнішніх опор буде для неї дуже травмуючою та руйнівною. Якщо тільки на внутрішні, ігноруючи зовнішні - це може призвести до втомлення, підвищеної тривоги, емоційного вигорання, виснаження та дратівливості (бо людина буде впевнена, що повинна справлятись з усім сама і просити підтримки нема в кого, бо розраховувати ні на кого не можна).
Нерідко буває так, що людина складає усі яйця в одну корзину - наприклад, концентрує всі свої сили і увагу на відносинах з партнером, не приділяючи часу ані професійному зростанню, ані встановленню дружніх стосунків, і тоді ці стосунки набувають надмірно високого значення, бо окрім них у житті людини нічого немає, і втратити стосунки для неї означає втратити геть усе. Те саме може відбуватися з кар‘єрою чи будь якою іншою діяльністю, яка є єдиним заняттям людини. Це призводить до підвищеного рівня тривоги, підвищених вимог до партнера та страху розлучення, невпевненості у собі, тощо.
Важливо наповнювати усі сфери свого життя, тоді проблеми у якійсь одній сфері не будуть здаватися кінцем світу. Для діагностики є чудова методика - «Колесо балансу», де можна відмітити свою задоволеність різними частинами свого життя та подивитись загальну динаміку, побачити сфери, що потребують уваги та поліпшення.
P.S. У птахи з картинки нижче все добре з внутрішніми опорами, але якщо вона сідає на гілку, то довіряє і гілці теж, інакше б продовжувала махати крилами, сидячи на ній).
