Не прожиті втрати, які руйнують наше життя

Види ВТРАТ, про які не всі знають і тим більше говорять про них. Бо ж «не прийнято/не на часі».

Горе потрібно «горювати». Скорботу проживати. Періоди трауру і його ритуали - важливі. З цими твердженнями, напевно, знайомі всі, дехто вміє дотримуватись цих правил, знаходити для цього можливість, давати собі час, не дивлячись на буремне життя з його деспотично-тоталітарними вимогами: «зберись, не ний, йди далі, швидше, на це немає часу!»

Більшість розуміє під втратою лише смерть близької людини чи домашнього улюбленця. І тут слід відмітити, що для людини, яка живе лише з домашнім улюбленцем, втрата цього дорогоцінного обʼєкту сприймається не менш важко, ніж втрата близької людини. Тому, власне, в західній культурі, прийнято влаштовувати поховання домашніх улюбленців і носити траур по ним.

Але, окрім смерті близької людини, що безумовно є травматичною і болісною подією, існують і інші, не на стільки явні і зрозумілі людям втрати, стикаючись з якими ми часто не розуміємо, що, насправді, втратили щось важливе для себе, а отже для нашої психіки, - це такий самий випадок, коли можна і слід «горювати», «перебувати в скорботі», «дозволити собі носити траур» (принаймні символічно) і, як то кажемо ми, психоаналітики, - «провести роботу горя/скорботи по втраченому обʼєкту». Як мінімум, щоб стало легше, а як максимум, щоб не прожита втрата не переросла в стан апатії і депресії. Адже, психоаналіз повʼязує стан депресії саме з «провалом» роботи горя по втраченому обʼєкту. Роботи горя, яку повинна, в нормі, провести наша психіка. Роботи психіки, яка складається з певних стадій, кожна з яких має свої особливості. Так, психоаналіз вважає, що коли робота горя по втраченому обʼєкту психікою пророблена, горе відгорьоване з усіма його стадіями (заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття) - депресія, як важкий психічний стан, - нам не загрожує і ми можемо рухатись далі.

В нормі, ми живемо з внутрішнім відчуттям того, що ми знаємо як влаштований цей світ, як каже моя аналізантка «маємо чітку власну картину світу», тобто: ми знаємо хто ми, з ким нам по-дорозі, кого ми любимо і кохаємо, в якій ми «зграї», хто поруч з нами, ким ми працюємо, для чого живемо, куди ми рухаємось і більш-менш уявляємо що нас очікує в майбутньому.

Коли ж реальність нещадна до нас і непередбачувані життєві події розбивають наші очікування, наша старанно зібрана «картина світу» руйнується на пазли, - ми можемо відчути глибоке горе, тотальну порожнечу в душі через відсутність сенсів в цьому житті і світі або ж відсутність сенсу себе самого в цьому світі.

Аж поки нові сенси не будуть знайдені, нові принципи і ідеали не будуть вибудувані, вогник нових бажань і планів не почне жевріти на горизонті, - життя людини буде здаватись абсолютно порожнім і беззмістовним.

Умовно те, що ми втрачаємо і що нашою психікою переживається так само або майже так само як втрата близької людини, можна поділити на:

💔 втрати, повʼязані з нашою ідентичністю (втрати певного розуміння про себе);

💔 втрати, повʼязані з відчуттям безпеки;

💔 втрати, повʼязані з особистою свободою та/або автономією;

💔 втрати, повʼязані з нашими мріями та очікуваннями в житті;

💔 втрати абстрактних обʼєктів (ідеалів, принципів, сенсів, приналежності, батьківщини).

Розкриємо трохи детальніше ці види втрат, тобто те, що наш психікою насправді переживається як втрати:

❤️‍🩹 Втрата внутрішньої частини себе - ВТРАТА ІДЕНТИЧНОСТІ.

Можна сказати, що ще вчора «я був/була ось цим», а сьогодні «я більше ось цим не є». До таких втрат ідентичності можна віднести:

• Втрата себе дитиною при переході в підлітковий вік; втрата себе молодим/молодою людиною при настанні періоду зрілості; втрата себе здоровою людиною при настанні хвороб, каліцтві; втрата фізичної активності і зовнішні зміни з настанням періоду старості (зараз з цим особливо складно, адже культура в якій ми живемо, викреслює таку категорію людей як «старі люди», індустрія краси диктаторські навʼязує нам тезу про те, що ми зобовʼязані залишатись молодими і ігнорувати біологію, що трохи схоже на психоз з його спотвореним ставленням до дійсності);
• Втрата себе «чоловіком такої-то жінки», «жінкою такого-то чоловіка», «партнером/партнеркою такого-то партнера/партнерки» у звʼязку з розлученням/закінченням стосунків;
• Втрата себе як «активно-корисної частини суспільства» у звʼязку з неможливістю виконувати ту чи іншу суспільну чи професійну діяльність (вихід на пенсію, каліцтво, травма для професійного спортсмена, звільнення з роботи, банкрутство підприємства, скорочення штату…);
• Переживання втрати ідентифікації батька/матері у звʼязку з тим, що дитина подорослішала і пішла жити своє доросле життя, залишивши «пустим гніздечко»;
• Втрата своєї ідентичності жінкою в період менопаузи і втрата своєї ідентичності чоловіком в період зниження сексуальної активності та статевої дисфункції;
• Втрата себе громадянином країни, в якій народився, міста, в якому жив, у звʼязку з вимушеною внутрішньою чи зовнішньою іміграцією в інше місто, іншу країну. Не «згідно з записом у паспорті» чи «записом в документі про реєстрацію місця проживання», - в паспорті чи в іншому документі легше залишитись громадянином/громадянкою, запоріжцем, херсонцем, киянкою чи харківʼянкою ніж в реальному житті, якщо вимушено обираєш поїхати в інше місто чи поїхати в іншу країну вимушений.

Цей перелік не є вичерпним, а поєднує ці втрати той факт, що якась важлива частина себе самого/самої, яка вчора ще була мною, частиною мене і чимось, що я про себе думав/думала - сьогодні втрачена, і сталось це, як правило, з незалежних від мене причин, на які неможливо було вплинути, це просто сталось.

❤️‍🩹 ВТРАТА БЕЗПЕКИ.

Відчуття безпеки є тотально важливим для кожної людини, недарма воно стоїть на вершині піраміди потреб людини. І втрата відчуття безпеки призводить до жахливих наслідків в нашій психіці, яке триває до тих пір, допоки ми це відчуття не повернемо, не вибудуємо знову.

• Втрата відчуття безпеки добре знайоме людям, які зіштовхнулись з військовими діями, вибухами, обстрілами, природними стихійними явищами, техногенними катастрофами, епідеміями та пандеміями;
• Втрата безпеки у звʼязку з переслідуванням, вимушеною втечею, необхідністю переховуватись. Тут мова не про параною, а про випадки, коли до прикладу, жінка вимушена тікати і від деспотичного чоловіка і шукати притулок, оскільки правоохоронні органи не можуть її захистити; або ж, коли, чоловік вимушений тікати і ховатись від «бандитів», повністю змінюючи своє життя і обертатись щоразу, коли бачить підозрілу компанію;
• Втрата домівки/даху над головою у звʼязку з тією ж війною/стихійним лихом і руйнацією житла чи його втратою символічно, а не фізично (окупація, захоплення, виселення за рішенням суду). Слід сказати, що втрату свого дому, своєї власності, наша психіка переживає не менш фатально, ніж втрату близької людини, особливо, коли мова йде про домівку, що була єдиною у людини, і задля якої людина довго і наполегливо працювала (заробляла/будувала), не шкодуючи ні сил ні здоровʼя, іноді відмовляючи собі в інших важливих речах, щоб в решті решт отримати «власний куточок», «дах над головою», «свій власний дім», наповнювала його любовʼю, затишком, комфортом, вклала в нього буквально частину себе, - коли ми втрачаємо такий надцінний обʼєкт, то втрачаємо щось більше, ніж просто «нерухомість».
• Втрата фінансів і відчуття себе на грані виживання, незахищено, розхитано і нестабільно наче «земля пішла з-під ніг»;
• Втрата «непорушності власної родини» дітьми батьків, які розлучаються, що також переживається дітьми, як втрата відчуття безпеки, хоча і не завжди мислиться ними саме так. Це відчуття втрати безпеки непорушності родини посилюється у дітей, якщо батьки, що розлучаються зосереджені лише на власних почуттях, при цьому, чи вступили на поле «битви» один з одним за саму дитину чи за майно, нажите ними в шлюбі, замість того, щоб прикласти максимально зусилля кожного з них для психічного супроводу дитини в цій важкій і незалежній від неї ситуації, не продемонстрували їй, що їх розлучення стосується виключно їх двох, як пари, що потерпіла крах в своїх стосунках і аж ніяк не повʼязане з дитиною і максимально не торкнеться її і їх батьківсько-дитячих стосунків;
• Втрата відчуття безпеки членами суспільства, що стикнулись з насиллям/катуванням/винищенням в середині суспільства за тими чи іншими політичними, релігійними, національними, етнічними, гендерними ознаками (винищення євреїв нацистами в часи Другої світової війни, винищення українців росіянами під час російсько-українських воєн, винищення і тотальна дискримінація тієї чи іншої групи людей іншою групою людей через протилежність поглядів).
• Втрата відчуття безпеки у звʼязку з триваючим фізичним, психічним, моральним насиллям з боку іншої людини, зумовлених «неможливістю піти», відчуття тотальної деморалізації і тваринного страху поруч;

Звісно і цей перелік не є вичерпним і може бути доповненим і розширеним, але той фактор, який обʼєднує цей перелік, це втрата базового вітального відчуття безпеки в житті.

❤️‍🩹 ВТРАТА ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ та/або АВТОНОМІЇ.

• обмеження власної автономії чи свободи у звʼязку зі вступом у шлюб, створенням пари, народженням дитини, подекуди роботи в умовах відсутності свободи волевиявлення і необхідністю співвідносити свої особисті інтереси з інтересами партнера/партнерки, дитини, роботодавця, - Іншого - в будь-якому випадку. Такі обмеження свободи волевиявлення можуть проживатись нашою психікою як втрата автономії;
• Втрата свободи у звʼязку з увʼязненням, полоном, концтаборами, обмеженням свободи пересування чи перебування, вільним пересуванням по країні, між країнами;
• Втрата свободи волевиявлення у звʼязку з незапланованими змінами умов проживання в житлі і вимушеним тривалим проживанням з іншими людьми: переїзд в інше місце і проживання з іншими незнайомими людьми (гуртожитки, фільтраційні табори для імігрантів), переїзд родичів на невизначений період і необхідність ділити з ними спільну площу, що призвели до втрати звичного автономного способу життя і ведення побуту на невизначений період і неможливість швидко змінити ці обставини;
• Втрата автономності у звʼязку з втратою здоровʼя/каліцтвом, старістю і, як наслідок, часткова чи повна залежність від інших людей (часто поєднана з втратою ідентичності себе як повноцінного члена суспільства);
• Втрата фінансової незалежності, обмеження своїх «можливостей» людиною, яка стикнулась з втратою джерел доходу та опинилась в ситуації, коли необхідно просити допомоги у інших, спиратись на них, ставати залежним від інших, що часто посилюється відчуттям неповноцінності і власної нікчемності;

Підсумовуючи цей тип втрат, можна сказати, що ми втратили важливу частину свого життя, - свою самостійність, автономність, свободу (свободу власного вибору в тому числі).

❤️‍🩹 ВТРАТА власних МРІЙ і втрата власних ОЧІКУВАНЬ.

• Втрата всередині, яку ми відчуваємо як пустоту, у звʼязку із зіткненням з ситуаціями, при яких власні очікування/мрії/бажання реалізувались і не виправдали себе. Так, уявімо собі, що людина все своє життя мріяла жити на березі моря/океану, носила цю мрію в собі десятки років, і ось настав той момент, коли волею долі чи за особистим вибором людина переїхала жити в місце, розташоване на березі моря/океану. Але бажане і омріяне задоволення і відчуття тотального щастя, які ця людина повʼязувала десятками років з можливістю жити на березі моря/океану - не настали. Бажання і мрія реалізовані. Але в душі, замість щастя - пустота.
• Втрата запланованого майбутнього, у звʼязку з тим, що плани на життя зруйновані «вибриками долі». Багато з нас мають план на життя, на декілька років чи на десятки років вперед. Це може бути план на життя, повʼязаний з одруженням, сімʼєю  чи карʼєрний план, план самореалізації чи самовдосконалення. Але, з незалежних від нас причин, в житті може статись ситуація, яка повністю перекреслює можливість реалізації запланованого сценарію в тій чи іншій сфері життя. І те, що ще вчора здавалось абсолютно зрозумілим, прорахованим, з розписаними на роки вперед кроками, - просто не може бути вже реалізоване за нинішніх обставин. Так, започаткований план розвитку бізнесу в тій чи іншій сфері, натикається на світову фінансову кризу і призводить до банкрутства. Або молода пара, яка мріє стати батьками 2-х прекрасних дітей, стикається з медичним діагнозом «безпліддя». Чи спортсмен зі значними успіхами, готуючись до Олімпіади і бачачи свою самореалізацію саме в спортивних досягненнях, попадає в аварію і травми, отримані ним руйнують продуману ним на десятки років карʼєру.
• Втрата через розчарування. Розчарування у стосунках, в шлюбі, в материнстві, в батьківстві, в професії, які були бажаними і до яких людина тривалий час йшла і готувалась.

Всі ці і аналогічні їм втрати можна поєднати однією фразою «очікування не дорівнюють реальності», мрії і бажання при зіткненні з реальністю розбиваються нею, як хвилі при зіткненні зі скелею.

💔 ВТРАТА АБСТРАКТНИХ внутрішніх ОБʼЄКТІВ: батьківщини, ІДЕАЛІВ, принципів, СЕНСІВ в житті чи найгірше - сенсу життя.

Так, у звʼязку з російським вторгненням в Україну, багато українців стикнулись з цим видом втрат. Хтось втратив малу чи велику батьківщину, хтось виявив в собі такі почуття, які йдуть в розріз з власними думками про себе і відчув саморозчарування, хтось стикнувся з тим, що всі його ідеали і принципи, що становили внутрішню конструкцію, більше не мають ніякого сенсу, хтось, нажаль стикнувся з такою кількістю жахливого, що втратив віру в добро і разом з цим, наче втратив сенс життя взагалі.

Але, такі втрати супроводжують нас в житті не лише через війну або іншу непередбачувану подію. Іноді ми просто зустрічаємось з ними:

• Втрата у звʼязку з кризою віри. Коли ми вірили в щось абсолютно щиро і чим керувались в житті, і раптом це вірування втратило для нас всілякий сенс (втрата віри в Бога, розчарування в якомусь вченні, парадигмі світосприйняття, в чомусь, що було відомо нам про життя раніше і на чім вибудовувалось наше світосприйняття і чім пояснювались ті чи інші речі);
• Втрата віри в себе. Наприклад, студент-відмінник, що присвятив багато років навчанню тій чи іншій професії і досягав у вивченні найбільших здобутків, в реальному житті не зміг реалізуватись в професії, яку так бездоганно освоїв теоретично; або ж прекрасний спеціаліст в тій чи іншій професії, який, при тому, не може влаштуватись на роботу за фахом, переїхавши в іншу місцевість/країну і кожна наступна невдала співбесіда по роботі лиш посилює відчуття втрати віри в самого себе.
• Втрата відчуття приналежності до певної групи. Так часто відбувається, коли якась вагома подія змінює наші погляди в житті (політичні, світоглядні, духовні), а при тому ще вчора близькі нам однодумці залишаються при старих поглядах на ці ж самі речі, і ми втрачаємо свою «зграю» через те, що «наша зграя» формується по принципу спільних ідеалів, а тепер в нас стали різні ідеали і ми більше не відчуваємо себе частиною цієї «зграї»;
• Втрата сенсів чи сенсу життя, напевно найстрашніша втрата, адже іноді призводить до рішення людини закінчити життя, яке не має більше для неї жодного сенсу. Це одночасна втрата абсолютно всього, на чому базувалось життя людини і що мало для неї значення.

При цих втратах, реальний обʼєкт ніякий начебто не втрачений. Але втрачено щось на стільки важливе для нашого самовизначення, що здається було ледь не найвагомішою частиною нашого Я і призвело до відчуття безсенсовності і беззмістовності всього, що відбувається навколо. Такі втрати характеризуються глибоким відчуттям дезорієнтації і втрати себе в світі, або ж втрати значущості всього світу навколо для себе.

Ця типологія втрат створена по ключовій ознаці - «який обʼєкт втрачено». Ці види втрат можуть переплітатись, поєднуватись одна з одною, бути паралельними чи ставатись одна за одною. З деякими з цих втрат, всі ми стикаємось в процесі проживання нашого звичайного життя. Деякі з них можуть ніколи і не статись, якщо доля буде поблажливою до нас. Окремі з них, нажаль, довелось останнім часом відчути, навіть якщо і не осмислити це, більшій частині українців, які не встигнувши пережити загрози і виклики повʼязані з пандемією коронавірусу, зіткнулись з повномасштабним вторгненням росіі в Україну.

Важливо для збереження психічного здоровʼя, душевної та ментальної рівноваги вміти відслідковувати такі ситуації, розуміти, що все це є тим, що називається втратою. Сканувати своє життя на предмет того, чи не повʼязаний затяжний стан апатії з непрожитою втратою чогось важливого, що сталось, але не було поміченим, або було поміченим, але через швидкий темп життя і його виклики, чому не було приділено належної уваги. Адже сама велика небезпека в непрожитому горі при втраті якогось обʼєкту це подальший несподіваний стан глибокої депресії, психосоматичне відреагування в хворобах, фізичні недуги і важкі хвороби, тому що наша психіка влаштована таким чином, що нічого безслідно не минається. Втрата - це не нежить, сама по собі швидко не минає. І без належної роботи горя в психіці по проживанню скорботи за втраченим обʼєктом психічне напруження може проявитись на багато пізніше в житті, в самих неочікуваних наслідках.

Говорячи про горе, як я зазначала раніше, більшість з нас уявляє втрату когось близького, або, в кращому випадку, чогось вагомого і матеріального. При цьому, соціум, наче дає нам дозвіл переживати втрату лише щодо смерті близької людини. І відповідно соціум, наче табуює, знецінює і висміює проживання як чогось значного, всі інші втрати в житті.

Втрата близької людини, особливо, якщо ми говоримо про її смерть, приписує час трауру за нею. А траур, більшістю з нас, все ж мислиться, як період часу, в який прийнято проживати горе, плакати, злитись, сумувати, кричати від душевного болю, відчувати хвилини відчаю, лютувати через несправедливість життя і недосконалість світу, в будь-якому вигляді «прощатися», - тобто перебувати в стані скорботи.

Перебувати в стані скорботі - це процес, під час якого психіка виконує певну важливу необхідну для її душевного зцілення - роботу. Це не щось швидкоплинне, частіше за все перебування в скорботі - це робота не на один місяць. Процес, який має свої стадії (заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття), що можуть йти одна за одною, можуть відбуватись паралельно, а можуть змінювати одна одну декілька разів на день чи на місяць, поки кожна з них не завершиться і не настане таке довгоочікуване прийняття і разом з ним не прийде полегшення, психічна і душевна енергія не зможе вивільнитися, не «буде відібрана» від втраченого обʼєкту і не зможе бути спрямована на інші речі і обʼєкти в житті, а саме життя знову осяють промені щастя, радості, мрій, і не зʼявиться натхнення жити своє нове життя вже без цього обʼєкту.

Зігмунд Фройд в роботі 1917 року «Горе і Меланхолія», розмежовуючи психічний стан скорботи і стан депресії, дуже влучно підмітив: «в скорботі наче світ став біднішим без втраченого обʼєкту, в депресії ж біднішим стало наше Я».

Перебувати в скорботі за втраченим обʼєктом - це тривалий процес, який віднімає психічну енергію, навіть якщо сама людина не усвідомлює за буденними справами, що насправді горює, її психіка все одно тим чи іншим чином, може проводити цю саму необхідну роботу горя/скорботи, людина ж може відчувати це як відсутність сил і енергії, виснаженість і апатію, втрату інтересу до тих справ і хобі, які ще недавно приносили задоволення, небажання займатись власне нічим.

Все це ускладнюється вимогами сучасного світу, його швидким темпом і ритмом, вимогами сучасної культури «швидше, зберись, на це немає часу, дивись - іншим ще гірше, не ний!»

Ще до великої війни в Україні багато що змінилось в сенсі можливостей людини побути в скорботі стільки, скільки їй треба, а в часи війни, ці зміни набули зовсім спотворених сенсів через швидкоплинність подій і часу, щоденними новими викликами і новими незвіданими раніше задачами.

Ніхто більше не йде у відпустку на 40 днів, щоб побути в траурі, сучасний ритм життя цього просто не дозволяє нам, хоча раніше саме так і вчиняли, і зумовлені всі ці «9 днів», «40 днів», пів року, роковини в тому числі здатністю нашої психіки справлятись з тими чи іншими викликами і трагедіями. Психіка людей в цьому сенсі не змінилась. Змінились вимоги культури сьогодення до субʼєкта сучасності.

В сучасному світі, мало хто може похизуватись наявністю аж такого вільного часу, щоб побути в траурі і скорботі стільки, скільки слід: 9 днів, 40 днів, рік…

Тим паче, триваюча війна росіі проти України, вимушена імміграція чи переселення, швидкоплинність і концентрація ненормальних подій, викликів, з якими ми стикаємось щодня, просто не залишають часу людині щоб осмислити все те, що відбулось в її житті, все те, що вона втратила у звʼязку з такими масштабними змінами, підкидаючи нові і нові виклики щодня просто невілює можливість людини «прожити горе за втраченим обʼєктом», побути в скорботі чи в траурі (символічно). І тоді, ми часто стикаємось з тим, що коли настає період відносного спокою, людина просто валиться з ніг від втоми і виснаження, втрачає сенс будь що робити далі чи валиться в глибоку депресію. Її психічна батарейка повністю розряджена, душа і тіло виснажені, мозок відмовляється виконувати когнітивні функції.

Ускладнює цю ситуацію той факт, що інші види втрат, про які йшла мова вище, які психіка людини переживає так само, як втрату близької людини (хоча іноді і в трохи меншому ступені), просто не відслідковуються як втрата чогось значущого чи надцінного, і тоді цим ситуаціям наче не надається значення. При тому, що безсвідомо, для психіки це такі самі (чи майже такі самі) втрати, як і смерть близької людини.

А оскільки, сучасна Культура не передбачає «горювати» чи перебувати в скорботі, а швидше тоталітарно вимагає від людей «з позитивчиком» нестись по життю підскакуючи, не звертати увагу і продовжувати жити так, наче нічого не сталось, - то більшість людей, стикаючись з різноманітними втратами в принципі не придає цьому сенсу, не сканує себе і свій ментальний стан і, як і вимагає сучасна Культура «не звертає на це увагу».

Так сталось тому, що сучасна Культура, яку насправді називають по-різному, продовжує дискурс споживацтва. Світ споживацтва перекреслює втрати чогось, як такі, пропонуючи нам замінити втрачене чимось новим і швидко: покупками, досягненнями, тощо. Адже якщо люди зосередяться на своєму душевному і психічному стані, то перестануть купувати щось нове і досягати чогось постійно і тоді чисельні види індустрій просто збанкрутують.

Але крім психотичних станів, така тоталітарно-диктаторська вимога до психіки людей, ні до чого не призведе людство. Кількість психотичних станів збільшується з кожним днем, рівень депресії і тривожних розладів росте постійно, вік, в якому діагностують депресію і залежності, призначають антидепресанти і антипсихотичні препарати знизився вже до молодшого дитячого віку. Тому, насправді, все це доволі небезпечно.

Ми маємо вчитись вміти відслідковувати втрати, з якими стикаємось на власному шляху. Сканувати свій психічний і душевний стан. Зупинятись. Розуміючи, що втратили щось надцінне для себе, не відмахуватись від цієї ситуації рукою, а проживати велике і маленьке горе за втраченими значними і незначними обʼєктами в житті, в першу чергу, щоб могти рухатись далі, і бажано рухатись більш-менш щасливо.

Адже втрати, а тим паче безсвідомі, ті що не були усвідомлені як такі, «відкинуті» нами не зникають, вони, нажаль, капсулюються всередині психіки і очікують влучного часу, щоб нагадати про себе. Заявити про себе депресією, тривожним розладом, психосоматичними захворюваннями, або ж не так фатально, але не менш трагічно, - заважають людині вибудувати нові сенси в житті, створити нові ідентифікації себе самого, вибудувати якісні стосунки, розпочати нове життя без важкості старого досвіду і вдихнути на повні груди ковток свіжого повітря, вивільнити творчий потенціал, уяву, прагнення до чогось нового і створення чогось прекрасного в своєму житті, зібрати нову «картину власного світу» із зовсім інших шматочків пазлу.

Тому, psy-спеціалісти, наполягають, під час дратуючи цим, на необхідності вміти зупинитись, звернутись в глибину себе, побачити і дістати щось, швидше за все - щось не сильно приємне, давно закапсульоване в душі, «побути в цьому», прожити, іноді пережити те, що не було пережито в свій час, провести роботу горя/скорботи за втраченим пережитим чи, що важче - не пережитим ще тоді, колись.

Є люди, яким легко дається проживання втрат, вони вміють це робити, розуміють важливість цих процесів, дають собі на це час і так би мовити «товаришують зі своєю менталочкою», «розуміють свої почуття».

Але є й інші люди, ті, хто не придає цьому значення, або просто не навчений сканувати власний душевний стан, чи просто не розуміє справді що саме відбувається у власній психіці, при тому розуміють, що психічний стан розхитаний, а життя наче не приносить радості чи взагалі втрачає сенс.

Якщо Ви відчуваєте, що щось вищеописане про Вас, якщо щось з переліченого знаходить у Вас відгук, але Ви не розумієте як це самостійно перепрацювати, це хороший момент звернутись до psy-спеціаліста. Не з усім в житті потрібно справлятись самостійно.

Іноді справлятись з чимось разом з кимось на багато легше.

психоаналітикиня, практикуюча психологиня Ольга Захарова.