Якщо дві людини часто залишаються наодинці, між ними з'являється певний емоційний зв'язок. Цей зв'язок може виникнути між психологом та клієнтом, лікарем та пацієнтом, матір'ю та дитиною, чоловіком та дружиною, викладачем та студентом, працівником та роботодавцем, друзями, братами, сестрами...
Багато любовних романів справляє враження, що добрі взаємини між чоловіком і жінкою в сім'ї – це коли дві людини сидять поруч, дивляться один одному в очі і говорять, як сильно вони люблять один одного. Але такі взаємини не є добрими, оскільки дві людини постійно знаходяться поруч один з одним і тому не мають можливості належати собі, тобто виходити за рамки близькості, що склалася. Здорові стосунки – це коли дві людини іноді роблять романтичні речі, але при цьому мають можливість входити в свій особистий простір і там залишатися якийсь час. Наприклад, цим простором може бути спорт, хобі або робота.
Кожен з нас є людиною зі своїми власними думками, почуттями та потребою в ній. У той же час нам важливо мати поруч підтримку зізнання в особі близької людини. Здорові стосунки – це коли ми можемо вступати у відносини з іншими, але також можемо тимчасово виходити з них, приділяючи час своїм інтересам, потребам та переживанням. Отже, розглянемо такі категорії відносин:
Є три способи, за допомогою яких людина може сприймати або розуміти іншу людину. Один може сприймати іншого як батьківську фігуру, Рівну фігуру і фігуру. Це означає, що Віктор може сприймати Тетяну як батьківську фігуру або сильнішу психологічно людину. Приклад цього може бути сприйняття дитиною своїх батьків. З іншого боку, Віктор може розглядати Тетяну як рівну фігуру і психологічно сильну. Такий тип взаємовідносин можна часто бачити між друзями та колегами, які мають рівний статус. Іноді брати чи сестри сприймають одна одну як рівних. Проте, часто батьки змушують старшу дитину доглядати молодшого. І тоді між такими братами чи сестрами складаються батьківські відносини. Тому Віктор так само може сприймати Тетяну як фігуру або менш психологічно сильну.
Якщо в ранньому дитинстві дитина спілкується лише з батьками, це означає, що у дорослому віці вона сприйматиме більшість людей лише як батьківські постаті. Це особливо стосується сімей з єдиною дитиною. Коли така дитина виросте, вона не знатиме, як спілкуватися з рівними фігурами, і тому буде схильна до того, щоб бачити в оточуючих батьків і поводитись по-дитячому.
Якщо в період розвитку дитині надається можливість спілкуватися з дітьми того ж віку та статусу, він буде знати, як спілкуватися з такими людьми у своєму подальшому житті. Тому в дорослому житті він матиме гнучкість у спілкуванні як з батьківськими, так і з рівними фігурами.
Якщо батьки покладають на своїх старших дітей свої виховні повноваження, старша дитина, таким чином, стає «батьком» для свого молодшого брата чи сестри. І тоді в дорослому житті така дитина вибудовуватиме з іншими відносини, в яких вона відіграватиме роль «дбайливої» та «контролюючої» мами або батька. Нещодавно одна з моїх клієнток розповіді, що вона спілкується з іншими людьми так, як колись спілкувалася зі своїми ляльками.
Запропонована ілюстрація стосунків вище говорить про важливість виховного процесу в сім'ї. Основні риси характеру дитини формуються приблизно до десяти років, і тому дуже важливо вибудувати з нею відносини, що виключають всякі крайнощі. З одного боку, це крайність прийняття на себе дитиною функцій вихователя своїх батьків, сестер або братів, з іншого – відхід у повну від батьків за допомогою покарання себе, наприклад, нервовою анорексією та агорафобією.
