Розбираючись у своїх проблемах чи проблемах іншого, ми можемо зіткнутися з тим, що називається «любов до себе». Тут може виникнути справедливе питання – навіщо любити себе, це ж егоїзм? Отже, чи відрізняється любов себе від егоїзму? І якщо відрізняється, у чому саме полягає різниця?
Любов до себе - це те, що називається самоприйняттям. Чим краще людина відноситься до себе, тим краще вона відноситься до оточуючих. Чим більше він приймає себе, тим легше йому буває приймати інших, зосереджуватися ними. Прийняття себе тут може означати глибше і повніше впізнавання себе, свої недостатньо задоволені потреби, наприклад, бути ближчим, більш щирим, емоційно вільним, самостійнішою і активним людиною себе, іншим і світу загалом. У якомусь сенсі можна сказати, що любов до себе – це вміння за будь-яких обставин бути самим собою. Це означає, що я можу кожну мить свого життя проживати цілком і до кінця. Тому в одному випадку в цій ситуації я можу бути активним учасником подій, здатним знаходити собі перспективні цілі, ставити завдання і докладати зусиль для їх здійснення. В іншому я можу займати пасивну життєву позицію і бути спостерігачем життя, який помічає красу, унікальність і гармонійність того всесвітнього простору, в якому я з моменту мого народження до теперішнього часу є. І коли я можу думати, відчувати і поводитись саме так, реагуючи на виклики, які посилає життя, я відчуваю подяку. У цьому сенсі це життєва сила, енергія, яка склеює мене зсередини, робить мене доступним до контакту з іншими людьми і відкриває мені сенс мого існування. Слово «егоїзм» у нашій культурі має яскраво оціночний характер. Вважається, що егоїст погана людина. Це поверхове судження. Людина егоїстична тому, що вона не може зосереджуватися на інших, вона просто не здатна зважати на інших. Точніше слово у сенсі «егоцентрик». Тобто людина, увага якої спрямована виключно на себе. Егоїст – це спустошена зсередини людина. Він стурбований тим, як підтримувати себе. Психологічно це немовля, що повністю залежить від своєї матері. Він безпорадний і потребує повного і безумовного сприйняття його з боку іншого. Егоїст може пристрасно бажати привернути увагу інших до себе і тому поводитиметься зухвало, гордо і зухвало. Але цим він ніби каже: «Мамо, я хочу їсти, нагодуй мене». Егоїст - це, по суті, людина, життя якої проходить поза рамками людських взаємин, наповнених любов'ю-захопленням, любов-прийняттям. У нього залишилася несформованою здатність «прийняття себе таким, яким я є». Тому егоїст буквально не може спертися на себе, оскільки зробивши це, він відразу впаде.
