Як ми дихаємо, так і живемо.
Народжуючись, ми здійснюємо наш перший вдих, а завершуємо життя останнім видихом. Дихання супроводжує все наше життя, змінюючи темп та інтенсивність, визначаючи та регулюючи наш емоційно/чуттєвий стан. Саме дихання визначає, наскільки повно ми присутні і проживаємо своє життя.
Народжуючись, ми дихаємо вільно, відповідно до подій та своїх почуттів. Дорослі, зустрічаючись з почуттями, які нам складно, нестерпно або заборонено переживати, ми знижуємо їх інтенсивність за допомогою дихання. Стримуємо його. Залишаємо почуття всередині нас, пригнічуючи їх у тілі, напружуючи м'язи, формуючи панцир. Тіло засвоює такий спосіб існування. Ми витрачаємо величезну кількість енергії на їх утримання, а на проживання та повноцінне відчуття життя її залишається дедалі менше. Ми починаємо дихати поверхово та жити обережно. Уникаємо сильних почуттів та станів у звичайному житті, замінюючи їх короткочасними спалахами гострих відчуттів. Наше життя стає все менш цікавим, більшою мірою рутинним, зрозумілим. Нас мало що дивує, ми мало що помічаємо, відчуваємо нудьгу та втому. Наша чутливість знижується. Щоб відчути приплив сил інтенсивність події повинна ставати все більше. Здатність повноцінно проживати своє життя, безпосередньо пов'язана зі здатністю усвідомлення та проживання своїх почуттів. Для цього важливо дозволити своїм почуттям бути і дозволити тілу вільно дихати. Розпустити напругу, розкрити дихання, наповнитись, відчути, висловити, прожити. Повернути собі здатність бути стійким у сильних почуттях та станах. Здатність бути гнучким у змінах. Вміти адекватно та безпечно для себе та оточуючих висловлювати свої почуття, а не придушувати їх. Завершити та відпустити не прожиті образи та гнів. Звільнити місце для актуального життя. Дозволити собі сповниться радістю. Повертаючи собі здатність дихати вільно, ми повертаємо собі здатність вільно жити.
