Зміни, які переживає підліток, важкі. Вони супроводжуються напругою та багатьма сильними емоціями. Тому дитині в цей час потрібен якийсь стійкий стовп, на який можна спертися. У батьків є шанс стати цією опорою, але як його не змарнувати?
Перша зустріч. Включається камера, по ту сторону ноутбука я бачу маму і її доньку. Питаю, що їх привело до мене.
Мама: То мабуть я почну. Бо як каже моя донька, це мене щось не влаштовує, але дякую, що хоч погодилась прийти разом зі мною. Не знаю, коли це сталося, але останнім часом О. веде себе все гірше і гірше. Завжди нервова, зухвала, гонорова, мене сприймає взагалі як свого ворога, завжди робить не так, як я її просила. Тільки ми з татом намагаємось щось їй сказати, одразу кричить, як сірник вибухає від першого слова в її сторону. Ми вже намагалися розмовляти спокійно, намагалися пояснити хоч щось, але вона замикається в своїй кімнаті і сидить там в телефоні, невідомо що роблячи. Але нам тільки 13 років, ще так багато попереду і я думаю, що нам варто знайти порозуміння, бо життя так легко може перетворитися в пекло.
Дивлюсь, як О. то опускає очі, то поглядає на маму, то на мене.
Питаю підлітка, як це бачить вона? Що її так дратує чи сердить?
О.: Вони не дають мені дихати. Постійно треба робити так, як вони хочуть або так як мама сказала. Зроби то, не роби того. Туди йди, туди не йди. А чому ти це дивишся, можливо варто приділити час навчанню... Це бісить.
Я: А чого б тоді хотіла від батьків?
О.: Трохи свободи, а не постійні нарікання, поради чи випитування що і як. І мені було б нормально.
Це досить узагальнений приклад багатьох моїх перших зустрічей з батьками і підлітками. Звісно, що кожен приходить з чимось своїм, але в цілому є певні загальні риси кожного випадку:
Давайте розбиратись, які є кроки виходу з цієї ситуації.
Поступове зняття контролю
Давайте глянемо в ретроспективу розвитку вашої дитини: спочатку вона починає дихати поза вашою утробою, потім починає ходити без вашої підтримки, потім самостійно їсть і її не треба більше годувати, потім сама йде до школи і так далі триває до тих пір, поки вона не стає максимально дорослою, самостійною і відповідальною за своє життя.
Підлітковий вік – це саме той період, коли дитині вже варто брати на себе відповідальність, приймати якісь свої рішення і знати про наслідки свого вибору.
І як дитина, яка 10 раз падає на дупку, щоб на 11 почати впевнено ходити, так і підліток розвиває свою ідентичність через прийняття власних виборів. І, що важливо, не зможуть і не мусять ті вибори одразу бути потраплянням в десяточку. Навпаки, ті вибори будуть скоріше повним провалом. І знаєте, це дуже добре.
Чому? Бо власне через такі хибні вибори, ця молода людина розуміє, що їй підходить, а що ні. І це стане важливим елементом формування його ідентичності.
Але батьки! Що в цей момент відбувається з вами? Вам же здається, що це як сліпе кошеня лізе на край ліжка і може впасти, забившись, так і підліток не зможе бути самостійним без вас.
І через СВІЙ СТРАХ, що дитина зробить хибні вибори, вляпається в неприємності, намагаєтесь що робити? Ну звісно, максимально контролювати.
І якщо мати або батько потрапляють на цей гачок свого страху, вони починають давати не прошені поради, дорікати, повчати тощо, вони підписують власноруч собі вирок, де великими буквами зазначено: «НАСЛІДКИ – ЗІТКНЕННЯ З ОПОРОМ ПІДЛІТКА».
Бо саме в цей період підлітку вся його внутрішня природа підказує, що він повинен робити по своєму, так як він знає, щоби вибудувати свою ідентичність і стати собою, дорослішаючи.
Відпустити?
Але я ж не казала відпустити на всі чотири. Пасивність це полярність надмірного контролю, і теж не є виходом. Пропоную вам, любі батьки, розрізняти справді важливі ситуації від дріб’язкових. В першому випадку, коли наслідки можуть бути більш серйозними і довготривалими, варто і зупинити дитину, дати їй погляд зі сторони, пояснити який вибір якому наслідку дорівнює і запропонувати добряче подумати перед тим, як робити.
В другому випадку, коли істотних загроз немає, то дайте можливість своїй дитині самостійно приймати рішення. Багато побутових, повсякденних рішень дитина зможе прийняти сама, навіть якщо наб’є шишок.
Пам’ятаєте, коли ваша дитина була ще дошкільником? В жвавих місцях, поруч з дорогою ви тримали її за руку, але на ігровому майданчику ви давали їй можливість бігати, стрибати самостійно, навіть якщо вона здирала при цьому коліна, падаючи з гойдалки.
Чим довше ви тримаєте дитину за руку тим сильніше їй захочеться від вас вирватись.
І знаєте, як показує практика, коли у дитини є місце для самостійності в більш простих ситуаціях, то з великою вірогідністю станеться так, що коли ситуація вибору виявиться досить серйозною, вона вас послухає і прислухається, а не зробить наперекір, руйнуючи своє життя.
Підліткам, які відкривають світ і себе, потрібна підтримка дорослих, які їх зрозуміють і яким вони можуть довіряти. То чому б не стати таким для своєї дитини?
Чи контролем єдиним?
В своїй роботі я часто чую від підлітків, що їм важливий контакт з батьками, їм би хотілося би нормальних стосунків. Але весь цей надмірний контроль настільки їх придушує, що багато хто просто намагається максимально відсторонитись від матері чи батька, мріючи про те, як почнуть самостійне життя і будуть робити те, що їм хочеться.
Але якщо дитина нічого окрім тотального контролю не отримує від батьків, то звісно шукає інші місця, де їй буде нормально – це друзі, соціальні мережі, комп’ютерні ігри тощо.
Для дитини важливо, щоб поруч були підтримуючі батьки. Спільний час, якісно проведений з дитиною, без залипання в смартфон чи розмов з подругами по дорозі, сприяє зближенню. І звісно, що про ці спільні заняття варто дбати з самого початку спільного життя. І тоді в підлітковому віці – вони будуть чимось природнім і нормальним для всіх. А не так, що все життя ви займались працею або ще чимось, а тут раптом винайшли вечір розваг, які всі мусять проводити разом в колі родини. Такі історії підлітки сприймають як чергову забаганку батьків, що не сприяє вашому зближенню та налагоджуванню контакту.
_________.__________.__________.____________.___________.___________
У житті підлітка багато що змінюється. Зміни – це можна сказати лейтмотив підліткового віку. Але ці зміни важливі, хоч і супроводжуються надскладними періодами в житті всієї родини. І дитині потрібна опора, хоч вони можуть і не демонструвати цього відкрито. У батьків є шанс бути цим острівком безпеки, якщо вони все не зіпсують своїм зайвим контролем. Тому якщо ви можете бути для дитини добрим товаришем, готові проводити якісно спільний час, підтримувати близькість, не завалюючи дитину порадами, а просто слухати і підтримувати її, то ви будете для неї стійкою опорою, яка так їм потрібна.
