Практичні рекомендації як покрашити взаємини з дитиною, допомогти їй впорутися зі злістю
Агресивна поведінка дитини викликає чималу стурбованість у батьків. Вони замислюються чи можна це виправити і скільки часу на це потрібно?
Моя дитина поводиться зухвало та грубо з оточуючими, б’є молодшу сестру, задирає дітей у школі, псує цінні речі, бойкотує будь-яке моє прохання – саме таким чином починається опис проблеми, з якою звертаються батьки до психолога.
Давайте розберемося про причини і наслідки у майбутньому агресивної поведінки не тільки для самих дітей, а й для їх батьків. Неодмінно – й про запобігання подібної.
1. Невпинно повторюю батькам, які звертаються за допомогою до мене як психолога з цим питанням, що батьківство – явище динамічне і тому, при бажанні, наполегливості та послідовності дій, все можна виправити. Це етап корекційного виховання.
2. Дитина сама по собі не стає агресивною. Вона виховується в системі. Внутрішня атмосфера сім’ї, приховані мотиви поведінки усіх її членів завжди визначає, яку сім’ю побудує ця дитина у майбутньому. Тому дана робота має відбуватися на усіх рівнях. Тут не працює посил: «виправте її, вона раніше такою не була». Так, не була: дивіться пункт перший.
3. Вже сам прихід до психолога – це сміливий крок! Адже саме визнання проблеми – опосередковане зізнання батьків у неспроможності виконувати власну роль. І тут багато сорому та провини. Зустріч з цими почуттями, долання їх – взірець для наслідування дітьми: ти теж можеш просити про допомогу, коли скрутно. Це нормально! Всі можуть помилятися.
4. Визнання помилок – шлях до опанування власної злості за недосконалість. За можливість не відповідати очікуванням старших. Сюди ж і старше за самих батьків покоління. Дитина не може сказати батькові: «ти забагато від мене хочеш» або «я цього не робитиму, бо це твоя робота», «я не мушу це робити саме в цей час, коли тобі цього хочеться». Страх викликати батьківський осуд і зневагу перенаправляється у вигляді агресивних дій на більш молодших, слабших.
5. Паралельно корекційній роботі з дитиною у кабінеті психолога (а це ідеальний і бажаний варіант) батьки так само усвідомлюють власні причини виникнення злості чи гніву, їх прояви у поведінці, а далі й опановують нові способи справляння з цими почуттями. Вони стають прикладом для власних дітей: я можу і ти зможеш!
Суспільство завжди очікує від батьків неабияких результатів їх роботи. Вони мусять по відношенню до дитини виконати ряд вимог. Саме вони мають задовольнити усі потреби дитини: фізіологічні (їжа, домівка), міжособистісні (любові, поваги) та індивідуального зростання. Але сказати – не зробити!
Батьки завжди стурбовані. Вони переймаються тим, щоб дитині всього вистачало. Щоб вона була не гірша за сусідську. Та навіть краща. Як допомогти собі й дитині впоратися з усім цим?
1. Батьківська тривожність передається дітям. І це може викликати агресивну поведінку. Наприклад, дитина не виносить ніякої критики. Вона спалахує гнівом на будь-яке зауваження чи то від однолітків, чи то від дорослих. Це прояв соціальної тривожності. Дитина - в очікуванні зовнішньої загрози: осуду, покарання, позбавлення уваги до неї.
Ваша реакція має бути такою: «мені здається, ти наляканий. Як я можу тебе захистити, чим допомогти?»
2. У певний період свого життя дитина має багато чого навчитися. Наприклад, самостійності, вмінню спілкуватися з однолітками, визнавати власну неповторність. Але вона чогось не вміє і як результат - не отримує бажаного. Вона злиться.
Може ви не навчили дитину самостійності, а в школі за нею ніхто «не бігає», і дитина відчуває себе покинутою. Тоді вона спрямує свою агресію на вчителів. Вони, на думку дитини, мають забезпечити її усім!
Ваші дії: «давай я допоможу тобі навчитися це робити самостійно. Тоді не тільки я, а і ти зможеш собою пишатися».
3. Обмеження в соціумі викликають в дитині злість, якщо їй вдома дозволялося набагато більше. Наприклад, вона не відвідувала до школи дитячий заклад або тривалий час перебувала на сімейному навчанні.
Ваша позиція має бути твердою: «мені прикро, але цього не можна робити в школі, для того є інше місце і інший час».
4. Дитина втратила звичний спосіб життя: їй треба адаптуватися до нових друзів, вимог. Наприклад, раніше у класі вона була неформальним лідером, була активна, завзята, а тепер вона майже самотня, бо мовний бар’єр не дає їй можливості порозумітися з однолітками.
Ваші дії: «давай разом пошукаємо, де ти ще зможеш реалізуватися, виявити свої найкращі якості поки вивчиш мову».
Взаємини між батьками і дітьми відрізняються від усіх інших міжособистісних взаємин, тому тут не працює схема «з тими у мене виходить і тут вийде, лише треба піднажати».
Батьківство – це завжди творчий пошук. Адже у цьому у вас немає досвіду, скільки б дітей у вас не було. Третя дитина – завжди вперше!
