Я — сертифікована гештальт-терапевтка з понад 12 роками у сфері психології та 3 000+ годин індивідуальних сесій.

У своїй роботі я спираюся на гештальт-підхід, поєдную сучасні методи роботи з травматичним досвідом, розуміння раннього досвіду й травм розвитку, а також знання про сімейні системи.

Я уважна до тілесно-емоційних процесів: дихання, напруга, «ком у горлі» чи порожнеча в животі , - вони часто підказують, що з нами відбувається «тут і тепер». За потреби використовую роботу з образами й снами та невеликі практичні вправи прямо на сесії — щоб м’яко спробувати інші способи реагувати й подивитися на ситуацію по-новому.

Допомагаю збирати щоденні внутрішні «опори»: навички саморегуляції, турботу про себе, здорові межі у стосунках.

За медичних показань я можу співпрацювати з лікарем-психіатром (лише за згодою клієнта), щоб підтримка була повною й безпечною.

Моя терапія — це живий діалог у вашому темпі, без тиску та оцінок. Ми не лише говоримо й розуміємо, а й поступово вчимося змінювати життя на практиці.

Багато людей кажуть: «Я все розумію, але інакше реагувати не виходить». Саме з цим я і працюю: допомагаю поступово змінювати емоційні та поведінкові реакції так, щоб знання, відчуття й дії з’єднувалися і ставали вашим новим досвідом.

Я також працюю з внутрішніми конфліктами. Часто всередині ніби живуть різні частини: наприклад, одна хоче близькості, інша тисне «будь ідеальною», ще одна боїться відмови. Я допомагаю їх почути, зрозуміти і примирити. Це відкриває шлях до більшої ясності, енергії й гармонії у стосунках.

Велику увагу я приділяю тілесно-емоційним сигналам: диханню, напрузі, «кому в горлі», тяжкості в тілі чи відчуттю порожнечі. Це дозволяє глибше зрозуміти, що саме відбувається в психіці, і зробити зміни стабільними.

Щоб закріплювати результати у повсякденному житті, я пропоную прості мікропрактики: паузи на заземлення, дихальні вправи, тренування меж чи робочі фрази для складних розмов.

Результат, який відзначають мої клієнти, — це не просто знання. Це — відчуття.

Відчуття тиші в голові замість постійного шуму.

Коли напруга спадає — і буденні справи даються легше.

Коли можна спокійно сказати «ні» і відстояти свої кордони — без самоблокування і провини.

Коли в стосунках з’являється простір для тепла й близькості.

І, головне, коли повертається енергія та сили будувати своє майбутнє.

Це не «чарівна пігулка». Це поступові, але стійкі зміни, що тримаються в житті.

Мій шлях у психотерапію почався з болючих запитань до життя: як воно влаштоване? Чому з близькими людьми буває так боляче? Чому всередині стільки страху, тривоги й сорому — і як із цим усім жити?

Моє дитинство було непростим. Вітчим пив, удома панувала напруга: замість тепла — причіпки, підозри, скандали. Я рано навчилася мовчати й пристосовуватись: бути зручною, не просити допомоги, не заважати.

У середній школі я вчилася в спортивному класі — там панувала жорстка конкуренція, було багато агресії. Це стала ще одна школа виживання.

У дев’ятнадцять, будучи старанною студенткою другого курсу психфаку, я сумлінно «гризла» теорію і не розуміла, як застосувати її до живого життя — доки не потрапила на групу особистісного зростання у відомої в 1990-х ведучої. Ця група перевернула моє уявлення про життя. Тоді я вперше побачила, що таке жива терапія, і відчула: я хочу навчитися працювати саме так. Це стало моєю мрією і внутрішнім компасом на багато років.

Одразу стати терапевткою не вийшло: були 1990-ті, треба було виживати. Я будувала іншу кар’єру, народжувала і ростила дітей, проходила групову та індивідуальну терапію, досліджувала практики усвідомленості й саморегуляції. Але мрія про психотерапію жила в мені й чекала свого часу.

Одного дня я чітко усвідомила: або я зараз ризикну і знову зміню своє життя, або вже ніколи не наважуся. І я вирішилася. Я вчилася у різних тренерів, обираючи те, що було близьким моєму внутрішньому відчуттю справжньої терапії: сучасні підходи до роботи з травмою, знання нейронауки, розуміння раннього досвіду й травм розвитку, а також сімейних систем. І водночас я завжди залишаюся вірною живій, теплій і точній присутності у гештальт-підході.

Я пишаюся тим, що не втратила живість і втілила мрії юності: тепла родина, якісне навчання і улюблена робота. Пишаюся 22-річним шлюбом — із бурями, кризами, підлітковими вибухами доньок — і з тим теплом та гумором, які ми змогли зберегти.

Я люблю свою роботу за можливість доторкатися до життя інших людей — бути поруч там, де поступово повертаються сили, народжуються сенси й міцніє внутрішня опора. Психіка має свої закономірності, але кожна її зміна — непередбачувано красива.

Там, де зараз тривога і біль — одного дня буде спокій, опора і смак життя. Це можливо.

Люблю подорожі у всіх форматах: від поїздок у нові міста й країни до мандрівок із рюкзаком по горах, сплавів на байдарках та велопокатушок без жодного плану — бо найкращі історії починаються там, де закінчується маршрут.

Захоплююсь тайцзі-цюань — це не лише про плавні рухи, а про вміння бути в моменті, слухати себе і світ довкола. Практикую усвідомленість, люблю книги з живим змістом і трохи самоіронії, тілесні практики та вечори з друзями без правил і планів.

А ще обожнюю вчитися — бо чесно, як тільки щось зрозумію про цей світ, він одразу вигадує щось нове.