Я завжди хотіла допомагати людям. Родичi - лікарі наполягали на медичнiй освiтi, але лікувати душі було для мене набагато привабливішим. Розкриття внутрішнього світу іншої людини - чарівний і захоплюючий процес.

Мої ідеї не знайшли підтримки на сімейній раді та 5 років згодом було віддано юриспруденції.

Надалі порад я не питала та вступила на факультет психології Національного університету ім. Т. Шевченка, що стало поворотною подією мого життя.

Отримувати знання, які змінюють тебе, знайомлять із приголомшливими людьми, які з часом стають твоїми наставниками — непростий, але мій шлях.

Пишу непростий, тому що паралельно йшли болючі життєві процеси. А саме: смерті рідних, безуспішний пошук «другої половинки», робота в офiсi, що не приносить ніякого задоволення. І я зламалася. 3 місяці знадобилося те що, щоб зважитися записатися на консультацію до психотерапевта. Було соромно, страшно і незрозуміло, як хтось сторонній може мені допомогти. І дива справді не сталося. Відразу.

Знадобилося кілька років терапії тільки на розуміння того: хто я і чого хочу насправді від життя, і щоб замість пошуку ресурсів ззовні звернутися до моїх власних, яких, як виявилося, у мене було вдосталь.

Я навчилася вірити у себе. І хоча б за це завжди вдячна моєму першому терапевту, за наші з нею 7 років спільної роботи.

Пишу спільноi, бо, на мій погляд, терапевтичний процес — союз у якому двоє. Які то йдуть рука об руку, то поряд, то на відстанi, але шлях не припиняється.

За цей час я ще більше переконалася у бажанні стати психологом. Відчувши на собі зміни, які дала терапія, мені потрібні були практичні знання.

Гештальт підхід приваблював мене більше за інших своєю теплотою та людяністю. Навчання було на радість. Але його перервало Кохання, яке, як виявилося, чекало на мене весь цей час в іншій країні.

Так я вкотре змінила своє життя. 2018 року відбувся мій переїзд до Іспанії.

Пройшла і проходжу адаптацію, про яку, на жаль, так мало говорять і до якої неможливо підготуватися.

Після першого року спрямованого на вивчення мови та встановлення контакту з місцевим суспільством (за допомогою та з підтримкою мого прекрасного чоловіка) з'явилися сили на продовження навчання методу та на роботу.

Вдячна за все, що мені довелося пройти.

Те, що багато довелося починати з «0», викликало розпач, але й дало неоціненний досвід, яким готова ділитися.

Втрата близьких назавжди залишила шрами на серці. Тому знаю, як це боляче і можу витримувати біль іншого.

Нерозуміння, невіра в себе і свої сили, коли здається, що ти в безвиході — це мені знайоме не з чуток. Дозволь мені бути поряд з тобою в ці моменти — і ми знайдемо, в який бік рухатися. Та й віру можна здобути.

Я також знаю відчай самотності, який, як здається, ніколи не закінчиться. I радiсть вiд набутого контакту.

А ще знаю, що слова ніколи не існує. Є «поки що так», і з цим легше жити.

Психотерапія передусім допомогла подолати мою невпевненість у собі та власних силах і, відповідно, діяти задля досягнення своїх цілей. Однією з них був переїзд до іншої країни, і він успішно здійснився.

Також я стала більш усвідомленою та чесною із самою собою. Можу відрізняти власні бажання та потреби, від бажань та потреб інших людей. Навчилася говорити "Ні" всьому, що йде врозріз моєму світовідчуттю, і "Так" усьому, що робить мене щасливою.

Я пам'ятаю, що вибір завжди за мною, і це моя відповідальність його робити.

Як би це банально не прозвучало: психотерапія допомогла приймати і любити себе такою, яка я є, з усіма достоїнствами і недоліками.

І я з радістю готова ділитися своїм досвідом та бути корисною своїми знаннями іншим.