Мене звати Олена. Я психолог, який практикує гештальт підхід. Мені 50 років, з них 12 у професії, яку обрала свідомо і серцем. До приходу в психологію 15 років працювала у бізнес-середовищі, керуючи проектами, командами, будучи підлеглою і менеджером. Це був досвід прийняття і розуміння багатовимірності людських ролей, напруження між «треба» і «хочу», зовнішнім успіхом та внутрішнім устроєм життя.

У мене технічна і психологічна вища освіта, та більше 10 років навчання в напрямку гештальт підходу, особистої терапії та супервізії. Мій шлях у психотерапії – це подорож у глибину, до ясності, цільності, повазі до власної і чужої реальності, з вдячністю до всього, що було. Прожила горе втрат, загубила, відкрила, присвоїла дари і зараз супроводжую інших на їх шляху у якості психотерапевта.

Живу у парі з чудовим чоловіком, люблю філософію, психологію, антропологію і історію, ходжу по рівнинах і горах, вирощую квіти, займаюся йогою і гавайським масажем Ломі-Ломі)

Працюю індивідуально – зустрічі раз на тиждень, 50 хвилин, онлайн або офлайн. З парами – сесії раз на тиждень, 1,5 години офлайн або онлайн. Провожу терапевтичні групи – зустрічі раз на тиждень, 3 години, онлайн або офлайн. Конфіденційно, двома мовами: українською та російською, з повагою до вас та етичного кодексу НАГТУ.

Мій стиль роботи – увага до деталей і нюансів, чутливість, ясність, стійкість, повага до особистих кордонів і свободи вибору іншого. Глибоко залучаюсь у процес, але не несу «на руках» - я поруч з вами, спираюсь на ваш темп, ваші ресурси, вашу унікальність. Для мене важливо не просто «допомогти вам», а показати, що ви здатні самостійно робити вибір, розуміти свої потреби і йти своїм шляхом, не зраджуючи себе.

Особливо близька тим, хто живе між «треба» і «хочу», боїться близькості і тужить за нею, відчуває себе «не такою», втомилася бути сильною, не розуміє, як жити далі, але шукає шлях.

Результат роботи я бачу не тільки в швидкому поліпшені стану, але і в змінах, які залишаються:

─ коли людина навчається розпізнавати свої почуття і не подавляти їх;

─ коли з'являється спокійна ясність: «Я маю право хотіти і всередині маю на що спиратися»; «Я знаю, що не повинна бути ідеальною»; «Я можу жити один, або з тим, з ким захочу»;

─ коли людина, яка пережила втрату, з часом говорить: «Тепер я можу жити далі, з вдячністю за минуле і надією на майбутнє».

Дослідження показують, що ключовим фактором терапевтичних змін є відносини між клієнтом і терапевтом, а саме довіра, безпека і повага. Покладаюсь на це як на основний інструмент.

Я прийшла у психотерапію для того, щоб змінити себе, вийти заміж і будувати відносини в родині. З відносинами у мене була біда і вічна драма неспівпадіння: або я люблю, а мене не люблять, або я не люблю, а мене люблять. Занадто багато вже дізнавшись про життя, з погано загоїними психічними ранами, в терапії я познайомилася зі своїм болем. Далі була переробка і привласнення трагічних епізодів мого життя. Терапія сприяла розвитку здатності співпереживати і співчувати болю іншої людини і бути поруч з нею. Розвинула здібності до глибокого аналізу і постійного пошуку знань про себе. Здатності пірнати в “глибини несвідомого за перлами інсайтів”, “зрити в корінь”, “мислити широко”, зберігати раціональні, об'єктивні здібності серед будь-яких афективних штормів і пов'язаних з ними напружень.

Завдяки терапії, людям, тілесним групам і гавайському масажу я знайшла перманентний спокій всередині себе, який часом може бути порушений сильними емоціями, але я знаю, що зможу зупинитися і подивитися на те, що відбувається з мета-позиції внутрішнього спокою. Я орієнтована на цей свій внутрішній спокій, я його довго шукала і напрацьовувала. А зараз мені цікаві досягнення, прагнення, пошук нового, прагнення до достатку і краси. Я хочу допомагати людям і знаю, що можу бути корисна вам у біді.

Дуже багато було внутрішньої роботи, щоб зараз розповідати про те, що вважаю важливим спокійно, сумуючи, але не з'єднуючись з болем. Мені важливо пам'ятати, називати, не ховати в тінь, поважати долі інших, залишаючись в контакті зі своєю долею – це допомагає не потрапляти в воронку травми поколінь.

Скільки я встигла втратити, отгорювати і прожити, тим глибше я. Мій драйвер – здатність не лякатися і витримувати біль іншої людини. Як казав Мамардашвіллі: “Людина починається з плачу за померлим”. А візерунки долі кожної людини унікальні. Візерунки ж моєї долі виткані з шрамів втрат, і ці візерунки мені зараз подобаються.

Дуже можливо, що ви шукаєте свого психолога/психотерапевта або хочете приєднатися до терапевтичної групи. Можливо, я помиляюся в своїх припущеннях, і ви просто з цікавості заглянули на мою сторінку. В будь-якому випадку, я рада вам!

Читаю книги, слухаю музику, цікавлюсь історією та антропологією, займаюсь йогою, ходжу по рівнинах і горах, вирощую квіти. Моє хобі – гавайський масаж Ломі-Ломі)