До війни протягом останніх трьох років я звикла поєднувати терапевтичну практику із роботою над проектами в сфері кіновироництва. Це допомагало тримати баланс між здобутим досвідом, новими знаннями, і багато в чому сформувало мою терапевтичну ідентичність.

Я працюю з екзестиційними кризами, запитами на зміни, пошуками нових шляхів і змістів у сфері близьких стосунків, партнерстві, батьківстві, в професійниїй сфері.

Тепер ці питання набувають глибшого значення - вимушені зміни, які стаються з багатьма з нас під час війни, відрізняються від обраних нами та усвідомлених. Пристосуватися до цих змін - це, власне, дорівнює спочатку задачі вижити, а потім - почати створювати умови для розбудови нових життєвих цінностей. І кожний маленький крок ми тепер зважено робимо в цьому новому напрямку, шукаючи нові смисли та набуваючи нові способи відновлювати життєві сили.

Для мене психотерапія була і лишається шляхом самопізнання, допоміжним, а іноді і базовим способом відновлення життєвої енернії, формування і розуміння життєвих смислів, а також пристосування до умов, над якими я не маю влади. Найбільша цінність - це можливість мати і робити свої вибори.