За професією я глибинно-орієнтований психолог.

Працюю в методі гештальт.

Це робота з почуттями, що дозволяє зрозуміти свої потреби та знайти екологічний спосіб їх задоволення.

Як це працює?

Наприклад: мене зрадили

(під зрадою маю на увазі сексуальну невірність партнера у моногамних стосунках).

Мені боляче, в мені вирує злість, я хочу помститись і йду займатись сексом з кимось іншим.

Але, легше від того не стає. Навпаки, може ще й з‘явитись відчуття огиди.

І це говорить про те, що не цього я насправді хотіла (хотів).

Моя істина потреба не вула виявлена і задоволена.

Цікаво, що стоїть за цією злістю та цим бажанням помсти?

Переважно це потреба в любові, яку я намагаюся задовільнити зайнявшись сексом з іншою людиною.

Коли до мене приходять клієнти і питають, що мені робити? Мені так погано.

Я не беру на себе такої відповідальності й не даю порад і не скажу вам що робити, тому що це буде схоже на: одягни шапку бо тобі холодно.

Коли ви прийдете до мене на консультацію я вас буду є зосереджувати на собі питанням «що ти зараз відчуваєш?»

Як тобі зараз? Жарко чи холодно?

Що ти можеш зробити, щоб тобі було тепло? Одягнути шапку, накинути шалик чи зняти светер? Завжди є варіанти, але правильну відповідь на питання «Що мені робити?” можете дати лише ви самі собі самостійно, опираючись на свої почуття.

Я можу бути поруч і супроводжувати вас у процесі, коли ви будете вчитись довіряти собі.

Під час психотерапії ви дізнаєтеся багато цікавого, потаємного про себе.

Побачите, що теплообмін у всіх людей різний, тому, годі дивитися на інших.

І коли будете самостійно одягатись по погоді, опираючись на своє внутрішнє відчуття комфорту, можна з впевненістю сказати, що психотерапія була вдалою і її можна завершувати.

Прислухайтесь до себе.

Довіртеся собі.

Я пізнала себе і дізналась, яка я.

Було одночасно цікаво і страшно.

Я дізналась про свої страхи, які мене зковували та заважали рухатись вперед.

Дізналась, що страх насправді в мене лише один, а все решта, то від нього похідне і не смертельно.

Побачила свою боротьбу яку я влаштовувала з оточуючими, а насправді сама з собою через конфлікт між хочу і боюсь.

Розбились ілюзії.

Найприємніше, те що я рельно хочу, я можу!

А деякі мої «хочу» виявились зовсім не моїми і мені не потрібними, нав‘язаними зовні, які я прийняла для себе, як норму.

Якщо всі так хочуть і живуть, значить і мені треба. Бо я живу межи людей і хочу бути, як всі, щоб мене приймали і ніхто не зачіпав своєю відмінністю. Або інша інша крайність, виділити свою відмінніть - кричить потреба в прийнятті.

Легко бути собою, коли ти знаєш хто ти.