Ми всі хвилюємось за своїх дітей, як вони переживають стресові події, як вплине на них травма війни чи не виникне у них посттравматичного розладу. Проте ведучу роль відіграє емоційна стабільність дорослих (батьків), які знаходяться поруч з дитиною.
‼️ ЯК НЕ ІНВАЛІДИЗУВАТИ ДИТИНУ
✅ Спостерігаємо за своїм батьківством
Наші фізичні і душевні стани зазнали дуже великого шторму 💨🌊
Настав час поспостерігати, чи змінилися сімейні ролі, які батьківські функції залишились без змін, а які «просіли» 🤦♂️🤦♀️
Чи не направляється надлишок тривоги на дітей, маскуючись під «піклування»? 🙆♂️🙆♀️
👀 Для цього треба розділити поняття «емоційна підтримка» та «фізична підтримка».
🤗 Емоційна підтримка - це батьківська турбота про почуття і думки дитини, розділення власних бажань і потреб від бажань і потреб дитини.
🤔 Фізична підтримка - це допомагати зробити замість дитини або разом з нею те, з чим вона (за різними причинами) тут і зараз впоратися САМА не може ☝️
Проте, підвищена тривожність батьків може не давати сказати собі STOP в тих ситуаціях, де дитина може цілком бути самостійною 💪
Або власна неусвідомлена тривога може переноситись на дітей у формі надмірної опіки чи нав’язливого занепокоєння.
❗Якщо допомога та підтримка переростають на тотальне виконання завдань за дитину або тотальний контроль, це може призвести до формування гіперопіки 🆘
🙂 Звісно, мова зовсім не про відсторонення від дітей та занурення у вирішення своїх проблем. Проте разом із тим дитина має контролювати своє життя самостійно, без втручання інших. Тим більше, що у дітей набагато більше психічних можливостей долати стресові події.
❗️Як утримувати баланс між контролем і свободою?
Емоційної підтримки багато не буває 😉, а от помічати надмірну опіку та контроль важче. Тому, можна зробити наступну діагностику 👇
✍️ Ознаки гіперопіки:
📌 Виконання за дитину навіть найпростіших завдань, з якими вона легко впорається сама (наприклад, годувати або одягати);
📌 Надмірна допомога у справах, які дитина майже може зробити (наприклад, повністю виконувати домашні вправи за неї замість того, щоб допомогти та підказати);
📌 Заборона самостійно приймати рішення та робити вибір, адже «мама знає як краще»;
📌 Надмірна увага;
📌 Створення «тепличних умов», спроба запобігти усім складнощам та помилкам. Навіть за умови, що дитина зіштовхнеться з труднощами або прийме неправильне рішення, негативний досвід — важливий етап особистісного росту;
📌 Токсичні батьки контролюють і стежать за кожним кроком. Їм вкрай потрібно знати, де та з ким знаходиться їхнє чадо. Телефонують по 10 разів на день, а кожна розмова більше нагадує звітування;
📌 Вирішення як університетських проблем, так і конфліктів в особистих стосунках;
📌 Беруть на себе всі домашні та побутові обов’язки: прибирають у кімнаті, готують їжу, перуть одяг тощо.
✅ Паралельно за цим же списком запитайте дитину, як вона «оцінює» ваше батьківство 😊
І, головне, не дуже себе критикуйте, якщо десь ви не ідеальні 🤗❤
Розмови з дітьми можуть також допомогти сім‘ї зберегти родинну єдність, стабілізувати емоційний стан, віднайти ресурси і посилити впевненість у собі.
Ввечері замість звичного "Як минув день?" 🤷♀️ спробуйте запитати:
✨ Яка подія сьогодні була найцікавішою?
🙂 Ти усміхався сьогодні? Що саме змусило тебе усміхнутися?
🙄 Що здивувало тебе сьогодні?
🤧 Тобі було сьогодні сумно?
🤗 Що ти зробив сьогодні для себе/ і для когось іншого?
Попросіть дитину навчити вас чомусь, що вона вміє, а ви ні. Це дуже вас зблизить!
Будьте поруч без оцінювання та критики, і жодні життєві шторми не зламають ваш сімейний човен!
☝️‼️ Якщо дитину тривожать страшні сни, кричить уві сні, батьки повинні знати наступне.
☝️ Під час сну, коли дитина із закритими очима кричить або крутиться, не потрібно торкатись її, будити, тримати чи обіймати.
☝️ Сідаємо поруч, називаємо дитину на ім'я. Питаємо без доторків: «Ти спиш? - Тобі наснився страшний сон. Це сон. Я твоя мама. Я з тобою. Я сиджу поруч з тобою. Ти зараз прокинешся і я візьму тебе за руку,…тебе обійму… Ми в безпеці. Все добре». Спокійно і без емоцій виводимо зі сну дитину.
☝️ Коли дитина відкрила очі, звертаємося на ім'я. Далі можна сказати: «Подивись на мене. Ти мене бачиш? Кивни. Ти прокинувся. Як твоє ім'я? А як мене звуть? А твою кішку/собаку? Тобі наснився страшний сон. Зараз ти прокинувся. Все добре. Ми в безпеці. Стисни мою руку сильно-сильно. Можна тебе обійняти?» Обіймаємо, трохи гойдаємо, можно тихесенько наспівувати.
☝️ Якщо дитина може спати далі сама, то вона засинає. Якщо ні - побудьте поруч, поки вона не засне (краще не засинати вдвох). Якщо сильний страх заснути, треба дати час на зменшення страху, застосувавши різні способи стабілізації:
- проговоріть сюжет сну;
- програйте страх за допомогою асоціацій, метафор, дихання - важливо знайти образ страху (форму, розмір, колір, вагу, твердий-м’який, на що схоже…). В 3алежності від віку дитини спробувати за допомогою тілесних відчуттів відділити від уяви цей образ:
💬 Давай всі страшні сни відженемо (нам потрібно, щоб дитина сама змогла зробити дію). Давай ми плескатимемо в долоні (один раз) і сон піде в країну снів, а ми в реальності.
💬 Чи ми відштовхнемо чи бризнемо пульверизатором (навіть, уявним) - спреєм від монстрів. Чи подуємо (сни - як туман, можуть розвіятися від дихання).
💬 Підліткам можна за допомогою дихання «видихнути» з себе те, що вже має форму і образ страху, або закрити у сейф до ранку, потім дослідити детальніше (їм зазвичай це цікаво), або поставити світовий щит, або розкодувати як Анонімус (все, що їх цікавить), головне уявити як цей образ вони знищують.
☝️Процес треба завершити до моменту, коли дитина почне розуміти, що вона може керувати своєю уявою і змінювати її, а сон - це уява. В реальності - він зараз у безпеці.
☝️ Коли спадає тривога і страх, важливо закріпити цей процес і сказати: «Це був сон. Він у минулому. Ти молодець…Ти так мені допомагав… В тебе така жива фантазія… Я тепер знаю, що робити, коли мені насниться страшний сон…».
❤️ Нехай наші діти частіше посміхаються уві сні!
