Високі очікування від дитини та вимогливість батьків змушують її у дорослому житті висувати до себе непомірні вимоги. Яким би гарним він не був він буде продовжувати висувати вимоги, які не здатний виправдати, постійно підвищуючи планку.
Високі очікування від дитини та вимогливість батьків змушують її у дорослому житті висувати до себе непомірні вимоги. Яким би гарним він не був, він буде продовжувати висувати вимоги, які не здатний виправдати, постійно підвищуючи планку. Це основна умова того, щоб продовжувати почуватися і діяти звичним чином.
Якщо дитині висувалися вимоги і транслювалися очікування, які вона не могла виправдати в силу об'єктивних причин (наприклад вікових обмежень), то подорослішавши людина продовжує вимагати від себе неможливих речей. Дитина повинна була бути сильною, все розуміти з першого разу, повинна мати емоційно-вольові риси зрілої людини. Його можуть порівнювати з іншими дітьми не на його користь і соромити за невідповідність вимогам.
Дитина, яка виросла в таких умовах, звикає відчувати постійний стрес і страх розчарувати оточуючих. Йому життєво потрібно бути першим у всьому, що він робить. Якщо потрібно вчитися і на шляху навчання робити помилки, часто приймається рішення відмовитися від спроб навіть не спробувавши. Такі люди зосереджені на тому, щоб отримувати позитивні оцінки оточуючих, оскільки тільки так вони можуть почуватися добре. А якщо ні, то їм здається, що вони чогось недоробили і повинні підвищити планку власних очікувань ще більше. Живучи оцінками інших, вони відмовляються від своїх бажань та потреб.
Згодом такі люди починають відчувати, що живуть не своє життя, займаються не тим, оточують себе не тими людьми. Вони часто схильні описувати свої стосунки з батьками як винятково добрі, а самих батьків як ідеальних. довіряти їм, сепаруватися від батьків та їхніх очікувань. Це велика тривала робота на формування довіри до себе та навколишнього світу.
