Закон оптимуму мотивації Йеркса-Додсона у повсякденності
Коротка передісторія проблеми
Усі ми з самого дитинства мріємо про щось велике, тим більше, в епоху індивідуалізму (а також нарцисизму, капіталізму – список характеристик нашого часу можна продовжувати) погано не мріяти і не прагнути великих досягнень. За великими досягненнями також часто стоїть мотив визнання, поваги з боку авторитетних людей чи суспільства загалом. До епохи Відродження ніхто не переживав, що він є Я, особистість і що може стати тим, ким захоче стати і що його доля не визначено настільки суворо приналежністю до соціального класу і роду діяльності родичів. Я не історик, продовжувати не буду, але я позначив, що сучасна свідомість має точку зародження – люди не завжди жили в такій напрузі і гонитві за великими цілями. Люди раніше мали багато визначеності, традиції, було поняття «ми», наша сім'я тощо. Але не було «Я», яке щось із себе представляє окремо від групи, до якої я належу. цьому стільки коштуватиме. Відносини між людьми багато в чому подібні на відносини між покупцем і продавцем, а самі люди стали подібними до товару, який коштує стільки-то і на якого ще потрібно знайти покупця (і це стосується всіх відносин - від роботи до пошуку партнера для створення сім'ї). Як не сумно, але це є даністю вже давно. Тому, з самого дитинства, ми мріємо стати кимось, досягти того, щоб отримати те. Якщо не досягнеш, то нічого не отримаєш. Звичайно, в цьому є великий плюс, якщо ці досягнення внутрішньо мені відповідають – так я розвиваюся та отримую задоволення від життя. Далі ми поговоримо не про те, як шукати цю внутрішню відповідність, а про те, як досягти, коли я вже визначився зі своїми цілями в житті. Отже, як же найпростіше досягати великих цілей?
>Відповідь банальна – займатися їх досягненням щодня і потроху. Чому так? Відповідь лежить у дослідженні мотивації, яке провели Р.Йеркс та Дж.Додсон у 1908 році на тваринах, які називаються «танцююча миша». Для тварин стояло завдання навчитися розрізняти кольори – чорний та білий. Перед ними було 2 тунелі (білого та чорного кольору, або з білими та чорними дверцятами) і приманка знаходилася завжди в білому тунелі. У підлозі тунелю прокладено дротяну сітку і по цій сітці – струм певної напруги. При вході до чорного тунелю давали невеликий розряд струму, щоб підкріплювати потрібну поведінку (потрібно йти в білий тунель). Тобто мотивація регулювалася величиною струму. Завдання ускладнювалося за допомогою різних відтінків кольорів (найскладніша – сірий колір різних відтінків). Отже, було виділено 3 види мотивації: легка, середня та висока. Також виділено 3 типи завдань: легкої, середньої та високої складності.
І було встановлено:
1) для легких задач потрібна висока мотивація;
2) для середньої складності завдань потрібна середня мотивація;
3) для високої складності завдань потрібна легка мотивація.
Як усе це пов'язано з досягненням життєвих цілей? Якщо ціль глобальна, то мотивація теж висока. Результат - "це не для мене", "це тільки для когось особливого" або "потім зроблю, потім житиму нормально" і т.д.. Але в чому секрет? У дробленні цілі на маленькі завдання та формуванні звички робити регулярно і потроху щодня. У цьому випадку велика мета вже перестає нами сприйматися такою (але вона залишається такою) – це свого роду обман мозку та полегшення свого життя у багато разів.
Звичайно, можуть виникати труднощі через власні переконання у стилі: «або все або нічого», «так нічого не досягнеш», «потрібно орати, щоб досягти багато чого» і т.д.. У цих переконаннях дійсно багато правди, але вони потребують зміни. Головне завдання тут – знайти спосіб зменшити мотивацію до оптимальної та глобальні зміни в житті перестануть бути настільки стресовими для мозку та організму, що він знаходитиме 1000 причин, чому не вийшло і чому мріють лише наївні, а я ось тут живу по-мінімуму, зате я реаліст тощо.
