Чому так важливо привертати увагу?
Якщо я дуже рідко або взагалі ніколи не говорю про те, що для мене важливо, багато терплю з того, що мені не подобається, то рано чи пізно це призводить до вибуху. Причому така реакція може бути адресована випадковій людині в конкретний момент - моя реакція може виглядати неадекватно, т.к. я вибухнув (-ась) через дрібниці.
Але чому через дрібниці стався вибух?
Неадекватно ввічливе ставлення до інших людей призводить до того, що психічна енергія у вигляді агресії накопичується в мені. Так виходить, що дуже ввічливі люди всередині найагресивніші. І не тому, що вони самі такі. Справа в іншому, а саме в чергуванні відкритості та закритості стосовно інших людей. Відкрите висловлювання саме собою є агресивним актом - у цей момент я говорю, що я думаю чи відчуваю. Якщо я відчуваю любов до людини, або злюся на її вчинок і не можу сказати про це, то цим агресію спрямовую всередину себе замість того, щоб випустити назовні.
Але є інша крайність - коли говориш усе, що думаєш і відчуваєш. Дійсно, навряд чи близька людина зможе прийняти всі мої почуття, роздуми та дії. Завжди залишається частина мене, яку не варто відкривати іншому.
Надмірна щирість призводить до самотності, тоді як надмірна ввічливість може призводити до втрати себе у стосунках. Тому важливо знайти щось середнє - щоб я міг (-ла) бути у відносинах із собою і бути у відносинах з іншими. У разі емоційні вибухи нічого очікувати відбуватися вже, т.к. я зможу дозовано висловлювати те, що думаю та відчуваю, але при цьому не поранити іншого.
P.S. Сама щирість може бути дуже важко і супроводжуватися почуттям провини. Це вже роботи з психологом чи психотерапевтом, т.к. пов'язане з дитячим травматичним досвідом (найчастіше - неприйняття та знецінення дорослими в моменти щирості. На основі цього формується заборона бути собою).
