Криза
Я себе до всіх ношу.
Я приходжу до людей мого життя і приношу з собою крім цукерок до чаю згорток своїх переживань.
Кладу на стіл, розгортаю крафтовий папір зовнішнього" все ок" і починаю розповідати.
Прошу заварити каву.
Я розмотую перед людьми клубок моєї кризи.
Мене запитують, слухають, уточнюють.
>У якомусь місці нитки збиваються в ковтун, я дивлюся в очі і розплутую його словами для себе та співрозмовника.
Стає ясніше. Мені й людині поряд.
І в цьому всьому найважливіше, САМО-ПРЕСАМЕ важливе, що мені
НЕ соромно.
Господи, як це важливо.< /p>
Не соромитися своєї кризи.
Яке щастя, що я можу говорити. Яке щастя не мовчати.
Як добре ходити та скаржитися людям на свої проблеми та переживання. Не соромитися, не ізолюватися, а ходити і легко скаржитися.
Як добре шкодувати себе, коли скаржиться.
І не оцінювати це.
Яке щастя, що у мене не кидають каміння чи поради:
"Зберись, все буде добре".
Яке щастя, що мене розуміють і розмотують зі мною мої клубки.
Дякую всім, хто варить мені каву, слухає, пише в личку про свій не найкращий час у житті і їздить у подорожі).
#terapevtelenadyachenko
