Пропоную вашій увазі мою психотерапевтичну казку для дорослих. А ти живеш як хочеш?
Аліса жила за звичкою, поспішаючи, проскакуючи важливі моменти в житті. Так проходила година за годиною, місяць за місяцем, рік за роком. Колись дуже давно вона застрибнула в останній вагон електрички і так і мчала, до цього дня, не знаючи, куди і навіщо. І начебто все в її житті було благополучно: люблячі батьки, прекрасні друзі, стабільна робота. Але...не вистачало чогось головного.
- Душно, мені душно! – часто схоплюючись уночі в холодному поті, вигукувала Аліса. Щось усередині давило її, забираючи сили, енергію, смак до життя. Можливо, так і продовжувала б вона жити, якби не одна «чарівна» зустріч.
Одним теплим вересневим днем, коли дівчина сиділа одна за столиком затишної кафешки, попиваючи свій улюблений «Американо», і, вдаючись до нескінченних мрій, у її життя увірвався незнайомець.
- Вибачте, чи можна присісти біля вас? - почувся зовсім поряд з Алісою приємний інтелігентний голос. Піднявши очі, вона побачила охайного чоловіка приблизно 55 років, який лагідно дивився на неї. Від нього віяло таким теплом і таємничістю, що Аліса відразу ж дозволила чоловікові зайняти місце за її столиком. - Микола, - а вас як звати мила леді? - Аліса, - в розгубленості простягла дівчина і зніяковіло дивилася на екран свого смартфона. Поки вона гортала стрічку в інстаграм, незнайомець без жодного сором'я уважно вивчав її. - Ну і що нового сьогодні сталося у ваших друзів - чергове селфі на тлі кухні, двері парадної, в туалеті? – саркастично скрививши губи, спитав новий знайомий. Хвиля роздратування пройшла по всьому тілу дівчини, рот її вже трохи відкрився, щоб у відповідь видати якусь шпильку. Але обличчя Миколи в цей момент настільки пом'якшилося і випромінювало таке внутрішнє світло, що Аліса в нерішучості зупинила свій порив. Думки закрутилися божевільним хороводом: що це за дивна людина, може він маніяк (якраз нещодавно в новинах на Фейсбуці вона читала, що в місті орудує якийсь ненормальний) чи душевнохворий? Мабуть, її думки дуже яскраво відбилися на обличчі, бо незнайомець продовжив свою промову. - Алісо, не бійтеся мене. Я не маніяк і не божевільний. Просто побачивши вас, мені захотілося ближче познайомитися з вами. Ви така гарна дівчина, але виглядаєте розгубленою, можливо я можу вам чимось допомогти?
- Не знаю, у мене все добре, - сказала Аліса, але почула таку невпевненість у своєму голосі, що злякалася сама.
- Тоді я спитаю по-іншому: ти задоволена своїм життям? Ти живеш, як хочеш?
Це питання застало дівчину зненацька, щоб якось приховати свою розгубленість, вона почала сьорбати каву. При цьому вона навіть не помітила, як незнайомець перейшов на «ти».
- Я розумію, ти не зобов'язана відповідати першому зустрічному, вибач, що потурбував.
ви маєте рацію. У моєму житті, останнім часом майже нічого не відбувається, точніше, відбувається, але не те, чого б мені хотілося. І я не знаю, що мені робити, як все змінити? - Ну-ну, не варто засмучуватися, а чого б тобі хотілося? Очі Аліси заблищали, і вона мрійливо простягла. : «Я б хотіла, подорожувати по всьому світу!» Трохи подумавши, вона додала – «Але для цього потрібно багато грошей і вільного часу, а в мене немає ні того, ні іншого». Микола злегка замислився, а потім відповів: «Щоб зрозуміти, як заробляти і одночасно відпочивати, дай відповідь собі на питання, яке заняття приносить тобі задоволення? А зараз вибач, мені потрібно йти, можливо, ми колись зустрінемося, Аліса повір моєму досвіду, у тебе все буде так, як ти захочеш, головне повір і йди до своєї мрії! До побачення!».
Кафе якось швидко спорожніло, дівчина раптово зрозуміла, що її обідня перерва ось уже як півгодини тому закінчилася, а вона все сидить над чашкою з недопитою кавою. Аліса встала і побрела на роботу, де на неї чекали звіти, клієнти, остогидла суєта ...
