Часто дуже складно полюбити себе, адже це означає, що я стану егоїстом. Чи це так насправді?
Часто стикаюся у своїй практиці з клієнтами з таким переконанням: "якщо я любитиму себе, то стану егоїстом". Це може виражатися у формі заборони прояв любові себе і супроводжуватися почуттям провини, сорому, страхом втрати любові інших себе. По суті, людина вихована так, що треба забути про себе та присвятити себе радості та благополуччю інших людей. Така людина просто не знає, що може бути інакше, немає такого пережитого досвіду. Тому, коли я кажу, що якщо починаєш любити себе більше, то ти тим самим проявляєш більше любові до інших - я стикаюся з подивом і нерозумінням. Чому так? Це відбувається через той досвід, який людина отримує у дитинстві у відносинах з батьками чи тих, хто їх замінював. Досвід ставлення батьків до дитини формує ставлення дитини до себе. Цю модель відносин людина бере із собою у доросле життя і на цій основі у людини складається розуміння кохання. Якщо мене любили тільки тоді, коли я був зручним (-ий) для батьків, то я переношу це в інші стосунки (по відношенню до себе). Тільки одна проблема: такі відносини явно не відображають любові до дитини або дорослій людині. І багато хто відчуває всередині, що чогось не вистачає. Але ніби мене люблять рідні та друзі, але ось чогось немає, порожньо навіть чи неприємно. Ось начебто тебе людина любить, але водночас у тебе немає енергії і погано від таких стосунків. І це добре, якщо людина помічає це. Тому що часто цей біль або дефіцит можуть просто не усвідомлюватись. Тоді людина страждає і не розуміє, чого їй не вистачає. Еріх Фромм дуже добре сформулював поняття любові: "Кохання - це активна зацікавленість у житті та розвитку того, кого ми любимо". Так от, якщо любов до себе складається з інтересу до мого життя та розвитку особистості, то можна проаналізувати, в яких вчинках я люблю себе, а в яких ненавиджу. Коли я займаюся спортом, це корисно для мене? Коли я ходжу на роботу, вона розвиває мене? Коли я спілкуюся з цією людиною, мені з нею добре, і це дає мені енергію для життя? У спілкуванні з ким я розвиваюсь? Причому розвиток може супроводжуватися неприємними переживаннями. Коли я ходжу до тренажерного залу, мені боляче під час та після тренування, але це розвиває моє тіло. Коли я вчуся, це важко, але знання мені йдуть на користь. Якщо я жертвую заради інших постійно, то це розвиває мене? А якщо я дозволяю іншим користуватися мною постійно, це розвиває їх? Відповідь очевидна. Але, якщо я люблю себе, то можу дати цю любов іншим. Якщо в мене всередині достатньо кохання, то можу ділитися нею з іншими. А коли всередині пусто, то самі розумієте. Це добре видно у людей з нарцисичним характером або розладом - вони люблять себе у відображенні інших, бо всередині є порожнеча. Тому, щоб втекти від болю внутрішньої порожнечі, вони хапаються щосили за зовнішній світ, намагаючись там знайти те, чого немає всередині. Любов до себе не дорівнює егоїзму. Навіть більше, вона прямо протилежна егоїзму. Суть егоїзму полягає в тому, що я так сильно намагаюся любити себе, але все минає. Я не зважаю на інших при цьому, але я також не зважаю на свої справжні потреби, не розумію їх. Тому, коли я розумію себе, чого мені хочеться насправді, дбаю про себе, то я автоматично починаю ставитися до інших так само. Тому, якщо людина звикла жертвувати собою і думати про інтереси інших людей, то можна зайти з позиції: "Подбайте про близьких - любите себе".
