Що слідує після позбавлення від тривожного розладу?
Прийняття смертності дає мені небувалу свободу і загострює всі почуття. Коли я приймаю те, що мене колись не стане, у своєму житті я прощався і прощатимуся з дорогими мені людьми, а пам'ять про мене просто залишиться в минулому - це смуток. Я б сказав, глибокий смуток. Але після смутку приходить глибока радість буття. Я є. Хіба це не диво? Ось зараз я маю. Напевно, це неможливо зрозуміти чи пояснити – чомусь хтось чи щось є. Я можу лише сподіватися, що буду далі. І ця швидкоплинність лише збільшує зв'язок із життям. Я починаю з вдячністю приймати те, що зі мною відбувається. Цінність спілкування, зустрічей із дорогими мені людьми. Я глибше насолоджуюсь сонячним днем, це викликає у мене радість буття. Ще один день прийшов. Я не знаю, що цей день принесе мені і це викликає інтерес, я віддаюся цьому часу та простору навколо мене. Я приймаю події. Кожна подія, кожна зустріч є унікальною. Вони ніколи не зможуть повторитись. Але ця зустріч із новим днем, людьми, природою та всім, що мене оточує, залишається назавжди в минулому. Це гріє душу - це було і це я зміг прожити сповна. І ніщо не зможе вже зруйнувати те, що було. Мені лише залишається глибоко проживати сьогодення та намагатися зробити майбутнє максимально осмисленим. Прийняття смертності також допомагає відсікати свої цінності і реалізовувати свої. Коли я так живу, глибоко переживаючи все цінне, відчуваючи унікальність кожного моменту свого існування, то я маю більше шансів спокійно залишити це життя. Я зможу тоді сказати: "Мій шлях добігає кінця. Я пройшов його так, як міг пройти. І це було моє життя".
