Коротко про тілесні історії та таємниці.
Тіло рутинне – ми чистимо зуби, встаємо, ходимо. Ми щодня його вмиваємо та одягаємо. Мо вводимо його в басейн і на фітнес. Ми кладемо в нього їжу. Ми навчаємо його тримати зброю чи дитину. Ми ведемо його до лікаря. Ми ріжемо і рівняємо його. Ми дивимось його у зеркалі. Ми щось від нього очікуємо. Ми доторкаємось до нього. І ми торкаємося ним. Тіло наша рутина. Тіло незбагненне. Воно містить у собі від 30 до 40 трильйонів клітин. Уявіть собі це число. У мозку міститься мережа від 80 до 100 мільярдів нейронів, переплетених між собою. Уявіть це число.
Тіло має свої порядки. Якби ви не намагалися, ви не можете чхнути з розплющеними очима. І я не можу. І ніхто не може. І навіть коучі розводять руками. Тіло розповідає іншим історії про нас. Воно вкривається мурашками і згодом; зморшки в уголках очей і розтяжки на животі, родимки, бляшки, пігментні плями вирізняють нас з-поміж інших. У старості тіло стає видимою автобіографією. Та задовго до старості ми – як на ладони перед людьми. Бо ми тілесні істоти. Навіть тут. Навіть у вигляді плоских усміхнених аватарок.
Ми щодня розповідаємо іншим які ми: манерою ходити і дивитися, гримасами і посмішкою, стиснутими челюстями, піднятими плечима.
Тіло розповідає історії. ;
Та чи хочемо ми їх знати?
Чи хочемо розуміти?
Тіло береже наші таємниці. Сміття, біль, збудження, ненависть, збайдужіння, приниження, зганьбленість, безпорадність, безсилля, сум, провину, пристрасть і любов, ті про що не можна ніколи і нікому - ми охороняємо в тілі. Ми зберігаємо у ньому все, для чого не знайшли інших зберігачів.
І воно береже таємне. І веде облік.
