"Ідеальні" батьки ніколи не дорікають дітям, не знижують їхню самооцінку, не позбавляють їх вибору, завжди дають підтримку, вільно і креативно проявляти себе, допомагають орієнтуватися у своїх переживаннях.
"Ідеальні" батьки ніколи не дорікають дітям, не знижують їхню самооцінку, не позбавляють їх вибору, завжди дають підтримку, вільно і креативно проявляти себе, допомагають орієнтуватися у своїх переживаннях. Такими ідеями "заражене" сучасне суспільство, батьки в якому суцільно нарцисичні і дитина для них - привід похвалитися собою як ідеальним батьком. Але якщо ми на мить забудемо про дефіцити нарцисичного батька і згадаємо про особистість дитини? Що отримує дитина? Він отримує батьків, які його не знають і не намагаються дізнатися, не намагаються допомогти розібратися в собі – їм не цікаво, що за людина – їхня дитина. Замість особистості, з якою можна налагоджувати контакт, вибудовувати відносини, конфліктувати, перевіряти кордони, вибудовувати кордони, піклуватися, отримувати підтримку, бути не згодним, мати відмінну думку та ін. дитина отримує функціональну одиницю, яка не терпить не ідеальності. Особа батька, на якого так необхідно спертися, відсутня. Щоразу при спробі "спиртися" дитина провалюється як крізь привид з білого диму. Дитина отримує злість, від якої хочеться трощити все навколо, але не отримує можливості проявити її, адже батько ідеальний. Для дитини, на яку покладаються великі надії - це непідйомна ноша. І якщо боротися, битися, бунтувати неможливо, єдиним способом впоратися з цією реальністю стає втеча. Втеча в гаджети, в психічні розлади. Для нарцисичного батька завжди мало, завжди недостатньо, завжди можна було більше, краще, сильніше, продуктивніше. Велика помилка батьків намагатися виростити дитину навчивши її бути успішною, а не щасливою.
