Скажіть мені хоч хтось, чому зі сміттям свідомості прийнято поводитися інакше? Про гігієнічні навички своєї свідомості зовсім не прийнято піклуватися. Зовсім.
Уявіть, як виглядав би і який запах мав би людина, яка б не мився з самого народження, не вмивався, не чистив зуби, не стриг волосся, не розчісувався? Нехай би він ще іноді користувався парфумерією і косметикою для того, щоб краще пахнути і краще виглядати — як вам було б видовище? Чомусь вважається правильним і хорошим привчати дітей до гігієни свого тіла, це природно. Коли в дитини чи в дорослого невмите обличчя — йому кажуть: «У тебе очі закисли», або: «Подруга — у тебе туш потекла?» Сказати так нормально – це правильно та загальноприйнято. Більше того люди чомусь вважають природним прибирати свої житла і прати свій одяг. Більше того чомусь коли щось пролилося на підлогу люди кажуть: «Візьми ганчірку і витри поки не засохло».
Розумієте сенс фрази: «Витри поки не засохло?» Люди чомусь усвідомлюють, що засохлий бруд важче відтирати, вони не вимовляють шалену фразу: «Не чіпай поки свіжий, час прибере». Чомусь у цьому випадку люди розуміють, що прибирати якраз краще свіжу, що прилипла і засохла кава з часом нікуди не зникає з підлоги, у кращому разі переходить на капці, у гіршому починає чіпляти додатковий бруд. Чомусь люди це дуже добре розуміють. Чому ж люди кажуть: "Час лікує?" Воно нічого не лікує, просто бруд засихає і відтерти його стає важче. Про гігієнічні навички своєї свідомості зовсім не прийнято піклуватися. Зовсім.
У кращому випадку люди відвідують якийсь тренінг, що нагадує спробу вилити на себе відразу ящик парфуму і чомусь вважається, що чим парфум дорожчий, тим ефект кращий. Але ж від того, що у брудній кімнаті набризкають синтетичним освіжувачем кімната чистіше не буде, її бажано помити і провітрити, а потім і освіжувач не буде потрібно. Мій учитель у тілесних практиках якось сказав, що тіло тренується безперервно і якщо людина витрачає годину на день на тренування, а решту часу не живе у своєму тілі — їй не бачити живого і здорового тіла, у кращому разі треноване, не відомо навіщо і для яких цілей. Але ж з свідомістю точно також. Воно, так само як і наше тіло, і наше житло потребує певних гігієнічних навичок, а ще краще тренування, а ще краще проживання. І вже зовсім добре, коли людина привчається безперервно обробляти дискомфорт своєї свідомості в момент її виникнення, одразу як щось пролилося, а не чекати поки засохне, або хтось прийде і прибере. У цьому труднощі роботи зі свідомістю. Якщо для приборки в будинку можна когось найняти, то ментальне прибирання навіть за чиєюсь допомогою вимагає власних зусиль. Так само як стоячи поряд з людиною через пару хвилин стає зрозуміло, як давно він не мився, так і спілкуючись з будь-якою людиною — через пару хвилин стає зрозуміло, наскільки він прибирає у своїй свідомості: цей явно не мився з народження, цей любить поливати себе різними парфумами, цей пару разів ходив у справжню лазню, а цей вміє взагалі не бруднитися. Майстер.
Коли поряд зі мною хтось на когось починає скаржитися у мене є стандартна відповідь: «Я із задоволенням послухаю твою розповідь про те, що особисто ти зробив для того, щоб було інакше». Є чиясь мудра фраза: «Якщо ти не є частиною рішення — значить є частиною проблеми». Мені зустрівся знайомий, який став скаржитися про те, яка в нього погана і невдячна дочка. Я не схотів його слухати. Неможливо допомогти людині, яка має «погану дочку». А ось людині, яка каже: «Мені не вистачає батьківської компетентності», - можна якось допомогти. Хоча б поділитися своїм батьковим досвідом спілкування з дочкою-підлітком.
Відчувайте різницю між: «Давай забруднимо мою дочку разом» і «Допоможи мені прибратися, а то я вже по вуха»? У першому процесі я не хочу брати участь, а на друге можу відповісти: "Тримай мій улюблений шампунь, брате. Навіть від бліх допомагає, не тільки від тарганів".
Я не дуже тішуся гаслам політиків, які обіцяють вивести всіх на чисту воду і при цьому не обіцяють власної щирості та чесності. Коли брудна і не мита прибиральниця обіцяти все довкола помити — очевидно, що вона ще більше нагадає. Уявляєте, щоб було б у парламентах, якби люди відчували запах думок один одного? Охоронці та прибиральниці відмовилися б ходити на роботу.
Американський психолог Пітер Лоуренс стверджував, що наявність хронічного психосоматичного захворювання — вірна ознака професійної некомпетентності.
< br>Я описав у книзі, клієнта з бронхіальною астмою, який працював прокурором. Він на першій же зустрічі виявив, що його бронхіальна астма — це дуже багато зупиненої агресії і що для того, щоб зцілитись йому варто навчитися усвідомлено та розумно поводитися з цією енергією.
Його робота прокурора була компенсацією його не зцілених образ. Все його життя, всі його відносини, побудовані так, щоб обслужити це сміття у його свідомості. Якщо користуватися житловою метафорою, то виглядає так, що замість того, щоб витерти засохлу пляму на підлозі ця людина поставила всі меблі у своєму будинку навколо цієї плями. Після першої зустрічі прокурор-астматик порадився з дружиною і прийняв рішення залишитися таким, як є, не «ламати своє життя». І продовжити «ламати життя інших людей», намагаючись компенсувати своє захворювання. У цьому світі немає поганих людей, просто немає навичок гігієни свідомості. Неймовірно — але в двадцять першому столітті досі існують люди, які вважають, що хвороби тіла, неприємності в житті та сміття у свідомості — це три різні не пов'язані один з одним процеси. Вчені, освічені люди. Коли ми приїжджали до індіанців, то я помічав на обличчях індіанців дивовижний вислів співчуття та співчуття. «Чому ви так дивитеся на нас?» - Запитав я індіанців. "Ви приїжджаєте до нас дуже брудними", - відповіли вони. Що на це скажеш? Сумно. На мій погляд є мінімальний набір гігієнічних навичок свідомості. Вміння обробляти елементарне сміття. Навички щось робити з базовими негативними судженнями, такими як: заздрість, ревнощі, образа, розчарування, ненависть, злість, прагнення до конфліктів. Це такий самий мінімальний гігієнічний набір, як вмиватися, чистити зуби та голити під пахвами. Елементарний список — навіть не середній рівень і не вищий пілотаж. Без цього мінімального набору будь-яка свідомість рано чи пізно стає смітником. Замість того, щоб просто прибрати у своїх відносинах, люди прагнуть викинути старі та завести нові – чисті. Але ж сміття старих стосунків від цього не зникає! Нікуди.
Пустили б ви своїх дітей до школи, якби всі вчителі в ній були одягнені та пахли як бомжі? Але переважна більшість педагогів не володіє цими елементарними навичками гігієни свідомості. Я дозволив своєму синові в школі на запитання: Чому не вивчив? відповідати те, що він насправді думає. І один із вчителів-чоловіків зустрів сина віч-на-віч у коридорі і сказав: «Я тебе ненавиджу!» Обійняти та плакати цього вчителя. Після елементарних навичок, добре б розвинути в собі засоби роботи з важкими моментами свого життя. А вже будь-хто, хто вміє вирощувати зі сміття квіти і допомагає в цій майстерності іншим — приносить найбільш відчутну користь.
Ми якось сиділи втрьох із відомим Майстром та його дружиною. У мене із дружиною Майстра виникала явна симпатія. "Не боїшся, що між нами щось станеться?" - жартома запитав я його? «Значить буду проживати свою ревнощі», - не моргнувши оком відповів Майстер. Ось відповідь людини, яка володіє своєю свідомістю. Він не сказав: «Вважатиму тебе сволота», або: «Приб'ю дружину». Він сказав: «Працюватиму зі своєю свідомістю». На те він і Майстер. «Зцілись сам і тисячі зціляться навколо». Для мене справді є незбагненною загадкою чому цивілізований світ так не любить ментальну гігієну. У мене є тільки одна версія: божевільний страх втрачати щось. Навіть якщо це давно віджило та стало сміттям. Дуже схоже на поведінку людей похилого віку, які чим більше бояться смерті, тим важче розлучаються з усяким мотлохом. Лушпиння злітає справжнє залишається. У культурі несамовито і не усвідомлюваної смерті, що боїться, так тримаються за лушпиння, що втрачають сьогодення. Смерть - велика прибиральниця. Вона прибирає все.
До мене прийшла колись прийшла жінка з готовою розпискою: «Добровільно прошу доктора Гусєва вдарити мене в саме серце і позбавити мене від нещасної любові до колишнього чоловіка. За те, що станеться зі мною після цього удару — прошу доктора Гусєва не звинувачувати».
Робота то з нею пішла прямо в протилежному напрямку. Про те, що любов у її серці до колишнього чоловіка — це живе і справжнє, а ось усі її образи та претензії — на жаль, вже при смерті. І вона має гарний вибір — убити своє серце, щоб воно не хворіло, або відпустити свої нездійснені надії зі світом, щоб вони не поранили її серце. Звичайно надії завжди дорожче. Коли мені зустрілася жінка у якої я запитав, щоб вона віддала перевагу: щоб її чоловік помер, але залишився вірний їй, або змінив але залишився живий. "Звичайно, щоб помер", - не замислюючись відповіла вона. І це називається коханням?! Хотів би я, щоб мене любили "до труни"?
«Не варто прогинатися під мінливий світ - Нехай краще він прогнеться під нас...» - заспівав колись Андрій Макаревич девіз цілого покоління і неминуче став дуже сутулим. Як ви думаєте, чому? У Арні Міндела є прямо протилежна фраза: «Або ви станете гнучким і рухливим, або світ знайде спосіб Вас знищити: і не важливо, як це називається — хвороба чи автокатастрофа». Мій спостереження про життя підказують, що Мінделлу варто довіряти більше.
Більшість моїх публікацій у соціальних мережах протягом кількох років насправді всі присвячені окремим навичкам гігієни свідомості. >Усього лише. Найпростішим елементарним навичкам. Лише зрідка згадую щось позамежне: вирощування квітів свідомості. Витіснене зі свідомості сміття нікуди не зникає. Він накопичується у біосфері. Цивілізоване людство поки що в це не вірить. Але це так. Також як на кинутій повз урну банановій шкірці може послизнутися хтось інший, так і енергії витіснені зі свідомості нікуди не зникають, вони або починають відбиватися в тілі у вигляді хвороб, або виплескуються в біосферу у вигляді сміття, в яке тепер будь-хто може вляпатися. Якщо він не вміє стежити за гігієною своєї свідомості.
У цьому випадку тероризм можна визначити, як "стійке переконання людства в тому, що тупе насильство допомагає вирішити будь-який конфлікт". Будь-хто в це вірить є терористом, навіть якщо не бігає вулицями, обв'язаний вибухівкою, а лише тероризує своїх домочадців. У моїй картині світу дитину перетворюють на терориста в першому класі школи, коли змушують його замість щоб зацікавлювати. І так з усіма загальносоціальними явищами такими як: злочинність, корупція, бідність, безробіття та ін. Будь-хто, хто тримає свою свідомість у чистоті - створює навколо себе здоровіший простір. Найважче у цьому світі завдання — не брехати самому собі. А там і все людство підтягнеться.
