Це третя моя стаття на тему синдрому деперсоналізації-дереалізації. Для того, щоб краще розуміти цю статтю, рекомендую прочитати попередню.
У цій статті я розповім про основні механізми, що призводять до формування цього синдрому, а також про те, як відбувається терапія.
В основі деперсоналізації-дереалізації лежить механізм психологічного захисту, психологічного уникнення. Якщо говорити точніше, то психіка прагне уникнути небажаних емоцій та почуттів, відокремити себе від них, розірвати зв'язок між емоційним досвідом та реальністю.
Називається цей механізм захисту “дисоціація”, він передбачає неможливість переживати справжні емоції, відчувати себе живим тут і зараз. Як і будь-який механізм психологічного захисту, дисоціація потрібна для того, щоб справлятися зі стресовими ситуаціями. Наприклад, людина, яка рятує іншого з вогню, може описувати, що він став дуже спокійним і ніби спостерігав за собою збоку. В результаті наш мозок дає нам можливість контролювати ситуацію, не піддаючись надпотужним емоціям жаху і тривоги. стає регулярною. Виходячи зі своєї практики, можу сказати, що дуже часто деперсоналізація та дереалізація включаються в моменти тривоги чи будь-яких інших сильних емоцій. При більш тривалій роботі можна виявити глибинний страх на переживання емоцій, які відчуваються як небезпечні та неконтрольовані.
Відповідно, психотерапія буде орієнтована на можливість переживати весь спектр емоцій, не захищаючись від них. У своїй роботі я використовую психодинамічну терапію, яка працює не лише з симптомом, а й тими особистісними особливостями, які стоять за звичкою психіки захищатись саме дисоціацією.
Так склалося, що значна частина моїх клієнтів зверталися до мене саме із синдромом деперсоналіції-дереалізації, а також супутніми проблемами (висока тривожність, психотравми, депресії). У випадку, якщо у Вас виникли питання з цієї теми, ви маєте на увазі наявність цього синдрому і хочете отримати допомогу, можете зв'язатися зі мною.
