У статті подано екзистенційний погляд на почуття безглуздості життя.
Відсутність сенсу життя сама по собі не є проблемою для людини. Важливо не те, чи є сенс сам собою. Важливіше якраз відчувати, що моє життя сповнене сенсу.
Раніше у людей не стояло гостро питання "а навіщо все це?". Люди жили згідно з традиціями, віруваннями у вищі сили – і це працювало для них. У 19 столітті почали руйнуватися ілюзії (у західної людини насамперед). Світ став змінюватися швидкими темпами, минуло 2 світові війни, змінилося свідомість людини, вона стала складнішим. Людина зневірилася, традиції перестали бути корисними. Тому зараз тема прийняття рішень стає дедалі складнішою (незрозуміло, що правильно, а що ні). Звичайно, є соціальні норми, які людство зберігає задля своєї безпеки та виживання. Немає орієнтирів, людина зіткнулася з тим, що вона вільна, що всі норми умовні, їй потрібно брати відповідальність за свої рішення у житті. І незрозуміло "навіщо все це?". Але одне залишається зрозумілим - сенс життя в цілому або незрозумілий або його немає зовсім. Але людину непокоїть не це. Він переживає більш конкретні сенси - як краще вчинити у конкретній ситуації. І тут орієнтиром служить як соціальна норма (не шкодити іншим) і моє внутрішнє почуття (що мені здається важливішим). Або може стояти питання, чому я повинен страждати, чому так все несправедливо. Але з часом людина може зрозуміти, що страждання дали йому те, що вона має зараз або те, ким вона є сьогодні. Страждання в цьому сенсі дають можливість позбутися старого і прийняти нове своє життя.
Коли людина відчуває і бачить сенс життя в даний момент, то йому цього достатньо і він почувається цілком комфортно. А чи існує сенс життя - на це питання навряд чи можливо дати відповідь (якщо він взагалі потрібен). Адже за почуттям відсутності сенсу далеко не завжди стоїть питання про сам по собі сенс, це може бути про інші потреби кожної людини (у відносинах, радості тощо). Якщо вам актуальна тема втрати сенсу життя, Ви також можете звернутися до мене на особисті консультації.
