Карантин - це не лише обмеження, а й можливості зрозуміти щось важливе про своє життя
Фізична ізоляція у суспільстві у зв'язку з коронавірусом для багатьох із нас стала справжнім випробуванням уміння стояти в житті. Також багато хто з нас починає задаватися питанням фінансової опори, захисту від хвороби, простору для нормального життя. Звісно, ми маємо працювати з тим, що нам загрожує. І ці погрози нас обмежують у житті. Також хтось із нас стикається з занепадом сил чи надлишком енергії, яку немає можливості спрямувати кудись зовні.
Проте, у зв'язку з обмеженнями та небезпеками, ми можемо дещо зрозуміти:
p>
1. Наше життя кінцеве - і це можливість краще його розуміти.
Наше життя кінцеве. Так було завжди. Але в період епідемії цей факт починає ще більше усвідомлюватися. У багатьох з нас це породжує тривогу, яку ми можемо швидко витіснити зі свідомості, забути, перестати думати, і це нормально. Хтось, навпаки, живе у стані сильної напруги та тривоги у зв'язку з розумінням кінцівки життя. Але для нашої психіки сам факт смерті менш важливий, ніж його сприйняття. Адже ми боїмося не самої смерті, а те, що ми можемо у зв'язку з нею відчувати фізичний біль, не встигнути зробити щось важливе, втратити контакт із близькими, важливими для нас людьми або ж відчуваємо страх чи розпач у зв'язку з тим, що життя взагалі немає сенсу. Або наш страх таїться у сфері віри: що буде після смерті? Вічні муки, рай, ніщо, реінкарнація чи щось інше? А може, ми боїмося, що відчуватимуть наші близькі, коли я помру? Або я боюся, що хтось із моїх близьких може захворіти та померти. Або я боюся, що помру з голоду, не зможу сплатити за квартиру чи ліки, які врятують життя мені чи моїм близьким. Звичайно, у зв'язку з темою смерті можуть виникати різного роду страхи, які в кожному з нас живуть. %, що це справді так?», «Якщо так, то що я можу зробити в такому разі?». Дуже важливо розуміти те, що в моїх силах, що я можу зробити. У такому разі моя тривога стає вже реалістичною. Тривожній людині цього може бути мало. Тоді важливо таки програти в голові найстрашніший сценарій до кінця. Так можна буде зрозуміти, що ж насправді мене турбує через смерть, і вже працювати з цим. Тут важливо відокремлювати реальну небезпеку від того, що мені здається. Тож усвідомлення смерті може стати приводом для покращення якості життя – зрозуміти, чого мені не вистачає в ньому.
2. Цінності, до яких я не маю зараз доступу, набувають ще більшої цінності.
Зараз більшість з нас позбавлені можливості насолоджуватися природою, прогулянками, фізичним контактом, живим спілкуванням з друзями, родичами, колегами. І для багатьох із нас стає прикро чи тривожно, що ми втрачаємо такий шанс. Нам властиво сприймати приємне і цінне як зрозуміле. Ми мали розпорядок, ми ходили на роботу, на навчання, на прогулянки, іноді навіть могли відмовлятися від прогулянки або зустрічі з друзями, родичами, перенести на потім це. «Адже це завтра можна зробити, чи за тиждень». А зараз, коли я не маю можливості насолоджуватися цим, я починаю відчувати його важливість для себе. І це може навчити мене глибше проживати зустрічі з дорогими людьми, природою, розуміючи, що це теж колись закінчиться.
3.Зовнішня ізоляція – це привід звернутися до самого себе. >У звичайному житті ми надто зайняті зовнішніми завданнями: зароблянням грошей, роботою, сім'єю та багатьма іншими речами. Але коли я перебуваю в ізоляції, то мені стає важче уникати старих та прихованих конфліктів із близькими. Також я починаю відчувати, що, крім іншого, я маю. В мені щось відбувається і це потребує уваги, часу. Адже якщо здається, що всередині порожньо, самотність викликає тривогу, то в мене вже менше можливості втекти від себе, перебуваючи в ізоляції. Звичайно, в таких випадках є соціальні мережі, комп'ютерні ігри і т.д. Але ж це ненадовго позбавляє мене від почуття тривоги у зв'язку з тим, що я уникаю самого себе. Як мінімум, коли я лягаю спати, то залишаюся із самим собою і знову можу відчувати, що щось зі мною не так, щось мене турбує всередині. У ситуації ізоляції ми якраз можемо налагодити контакт із самими собою чи вперше взагалі почути, що щось усередині мене відбувається. І це є я сам: чогось хочу, щось думаю, щось відчуваю, щось мене цікавить, кудись тягне. Адже це шанс вперше заговорити з собою та позбутися внутрішньої самотності.
4.Карантин – це можливість допомогти іншим.
Ми живемо в суспільстві, отже, ми є його частиною. Ми взаємопов'язані, тому те, що я роблю, впливає на інших людей. Це не завжди стає очевидним, що я своїми вчинками впливаю на світ, на людей, своє життя. Тому в ситуації карантину я можу добре зрозуміти, що моя турбота чи зневага до інших відбивається на їхньому житті, а їхнє життя відбивається на моєму. Я можу дати підтримку іншим людям, чи вона матеріальна чи словесна – це залежить від моїх можливостей. Я можу бути корисним для інших, якщо люди потребують моєї допомоги, адже в іншому випадку я зроблю тільки гірше, підтримуючи їх небажання робити зусилля для покращення свого життя. Я можу написати корисну наукову статтю, вірш, мелодію, зняти відео чи будь-що, що може бути комусь корисним, навіть коли ми не припускаємо позитивних наслідків від такої творчості. Це дає мені відчуття сенсу в житті і може надихнути створити ще щось. І, звичайно, найголовніша допомога – це уникати тісного фізичного контакту з іншими людьми з метою турботи про їхнє здоров'я та життя. Висновки: 1) наше життя кінцеве і це допомагає нам зрозуміти, як покращити її якість; 2) ізоляція дає можливість навчитися глибше проживати цінності життя; 3) ізоляція дає можливість познайомитися із самими собою; 4) ми зараз можемо краще зрозуміти, наскільки ми впливаємо один на одного своїми вчинками.
Які можливості ви виявили для себе, перебуваючи в ізоляції?
