Найчастіше зі словом «Агресія» виникає низка негативних асоціацій. Але чи погана вона насправді? Чи можна жити без агресії? Спробуймо розібратися в цьому.
«Агресія» – скажіть, які асоціації з цим словом вам приходять? «Зло, страх, насильство, війна . . .» або «Життя, пристрасть, кохання. . .»? На жаль, у нашому соціумі зі словом «агресія» асоціації у людей частіше з негативною конотацією (відтінком). Але пропоную розбиратися, чи такий срашний чорт, яким його малюють?
Мені подобається як гештальт-терапія дивиться на агресію:
Агресія – деяка енергія для задоволення потреби (а не енергія щоб зруйнувати що-небудь/когось).
Уявіть, у вас є потреба. Як її отримати без енергії та руху до неї? Ніяк. І ось вона дається людині РАЗОМ ІЗ ПОТРЕБОЮ. І погодьтеся, енергія для досягнення бажаного – вже не так страшно звучить, чи не так? А це і є агресія! Принаймні я саме такою її бачу.
А далі саме агресія і приймає участь у формуванні наших почуттів:
- розгубленість, коли імпульс у тілі вже є (потреба формується), але ясності, чого хочеться, ще немає;
- гордість, радість, задоволення, коли мета досягається;
- сум, біль, смуток, розчарування, коли цінність не реалізована або втрачена;
- злість при порушенні наших кордонів: коли чогось забагато або замало (багато/мало ніжності тощо);
- відраза, тошнота, огида, коли у нас потрапляє щось токсичне, інородне, отрутне, не властиве нашій природі (або знову ж, коли чогось «переїдаємо» в реальному або ментальному світі)
і так далі.
Людина – біосоціальна тварина.
Більше того – хижа біосоціальна тварина. І це нормально, що будь-яка тварина використовує свою агресію для придбання їжі та захисту своєї території та близьких.
Навіть травоїдні тварини поглинають щось живе. Чи агресивно це? Так, агресивно – вони знищують щось для того, щоб жити самим. А хижа тварина нападає на інших – та ж агресія тільки з іншим об'єктом, але диктується це природою (природною потребою організму), а не злістю чи ненавистю.
Також прикладом слугують діти, бо вони не навчилися ще «грати за соц правилами». Вони плачуть, коли їм чогось не вистачає чи десь погано і боляче, відбирають іграшки, відверто не хочуть спілкуватися з одними дітьми та людьми та біжать до інших, хто їм подобається.
Завдання досить гарних батьків: не замкнути агресію дитини та зробити дитину «зручною», а навчити її реалізації агресії та саморегуляції без шкоди іншим і собі.
Це біологія. Ми в першу чергу тварини, і агресія властива кожному з нас.
Друге велике і важливе питання: хто і як агресією керує (в широкому сенсі)?
Оскільки ми не просто «біо», а й «соціо», то і ФОРМИ нашої агресії змінилися.
Ми не полюємо на їжу, а в гарному випадку вносимо свій внесок у суспільство, в поганому – у брудні справи. Ми вже рідше б'ємо в обличчя, альтернатива – вербальні битви. Рідше нападаємо на оселю сусіда, а працюємо для створення та/або поліпшення своєї (рососія авжеж виключення із світу цивілізованого). Конкуруємо не крадіжкою чи вбивством, а вдосконаленням своїх навичок. І так далі.
І це чудово. Це дозволяє нам відносно безпечно співіснувати в соціумі, навіть підвищуючи загальну якість життя.
І давайте уявимо «світ без агресії». Уявіть, що лев вирішив відмовитись від своєї агресивності. Або олень, на якого полюють, упокорився б з долею і не тікає. Що буде з ними? Вони 100% помруть.
Так само і з людиною, яка відмовляється від своєї агресії: вона теж вмирає.
Але ми, щоправда, більш вправні, і ми можемо жити (виживати) фізично, але вмирати душевно і тілесно. Якщо чайнику не давати випускати пару – він вибухає. І людина також: або назовні розносом оточуючих або всередину психосоматично.
Я бачу головним чином причину в суспільстві та історії. Замикаючи агресію людей, ними простіше керувати. Мені здається:
Якщо ти керуєш агресією людини, то ти керуєш людиною.
Почасти, знову ж таки, і правда своєю агресією варто вміти керувати, інакше суспільство не могло б існувати (при лояльності до вбивств, крадіжок тощо). Тобто обмеження є важливими. Але коли обмеження переходять міру, вони починають шкодити.
Таким чином, закони, що захищають одних від шкоди інших – важливі. Але релігійні та сімейні закони часто ізолюють людину від її природного психічного життя (якому властива агресивність для його регуляції) – і це відкладає серйозний відбиток на якості життя людини.
Якщо закони суспільства позбавляють людину можливості безвідповідально робити відверту шкоду іншим, то закони релігії та сім'ї «втручаються» в інтимну сферу життя людини, вони намагаються контролювати і регулювати її існування в цілому.
Який висновок ми можемо зробити? Агресія невід'ємна та властива кожній людині (це біологія). Від форми агресії, можна сказати, залежить, чи буде її вираження «добром» чи «злом». Тому набуття навички якісного оформлення своєї агресії – велике завдання кожної людини.
«Ідеальна» форма вираження агресії – досягнення своєї мети без шкоди іншим і собі; у разі провалу – зустріч з невдачею за допомогою почуттів. А також агресія важлива для РЕГУЛЯЦІЇ власної поведінки та своїх відносин з іншими.
У здорових формах агресивність спрямована на позицію «Win-Win» (всі у виграші).
У наступній статті хочу розповісти про «добрих» людей, які замикають свою агресію, наслідки цього для них самих і оточуючих їх людей.
P.s.: А якщо у вас вже зараз виникають питання з приводу вашої внутрішньої агресивності та способів обходитися з нею, то мої психотерапевтичні двері відчинені для вас!
