Мене звати Любов Воробйова. Я психолог, і в зустрічі з людиною поєдную глибоку повагу до людської унікальності з теплим, але структурованим підходом до терапії. Мій професійний шлях сформувався не лише завдяки навчанню, а й через особисті кризи та внутрішні трансформації - саме вони допомогли мені краще розуміти біль, пошук сенсу, втрату опори й відновлення внутрішньої рівноваги.

У своїй роботі я опираюся на гештальт-підхід, елементи тілесно-орієнтованої терапії, роботу з самоцінністю, кордонами та емоційною регуляцією. Для мене важливо створити безпечний простір, де людина може не боятись бути собою - зі своїми думками, почуттями, сумнівами чи мріями.

Я вірю, що терапія - це не лише про «вирішення проблем», а й про відкриття нових можливостей у житті. Мені близькі теми самовизначення, пошуку балансу, особистісного росту та побудови екологічних стосунків - з собою та з іншими.

Я регулярно проходжу супервізії, продовжую навчання, і водночас вчуся бути більш живою - не лише як спеціаліст, а як жива, чуйна людина.

У терапії я створюю простір, де можна бути собою — без оцінок, без тиску, у власному темпі. Поруч зі мною можна говорити про складне, мовчати, плутатися, не знати. Я уважна до того, що відбувається не лише у словах, а й у паузах, у тілі, в емоціях.

Я не даю готових порад, але допомагаю краще чути себе, помічати свої потреби й вибудовувати внутрішню опору. Терапія зі мною — це не про «стати зручним», а про віднайти своє — живе, справжнє, унікальне.

Психотерапія стала для мене не просто інструментом допомоги іншим, а шляхом повернення до себе. Вона допомогла мені побачити власну цінність — не через досягнення чи відповідність очікуванням, а через сам факт моєї присутності, живої й справжньої.

Я навчилася чути себе, довіряти своєму досвіду, залишатися поруч із собою у складних емоційних станах — без осуду, з прийняттям і турботою.

Психотерапія дала мені більше внутрішнього простору й ясності, м’якості й сили одночасно. Завдяки цьому я стала уважнішою до інших — як фахівець, і як людина. Не рятую, не нав’язую рішень, а йду поруч — у повазі, присутності й справжньому контакті.

Справжність важливіша за вдеальність