Я творча людина, люблю дивитись на світ через об'єктив фотоапарата. Люблю ліс та гори та черпаю в них натхнення. Люблю усамітнення та казки Макса Фрая.

Як фахівець я чутлива та стійка. Працюю повільно та акуратно. Зі мною не соромно бути будь-яким.

Дотримуюсь етичного кодексу.

Особисту терапію та супервізію проходжу регулярно.

Розповім про мою професійну ідентичність психолога, який практикує гештальт-підхід, і про мій шлях до цієї самої ідентичності.

Я психолог, який працює в гештальт підході. І фотограф. І відповіді на запитання "Хто я?" дозрівали болісно, місцями боляче і тривалий час лежали у різних папках. Але згодом я склала їх в одну.

Гештальт-терапія з'явилася в моєму житті (і я в її) майже одночасно з фотографією. Вони, як сестри-двійнята, народилися з різницею в 5 хвилин.

Якийсь час я ділила ці частини мене на двоє, але згодом зрозуміла, що ціле утворюється шляхом додавання. Це як складати пазли в цілу картину.

Як тільки я побачила картину цілком, усвідомила, що в основі фотографії та гештальту творчість. Мало того, навіть ключові терміни перегукуються!

Ось дивіться: як і фотограф, психолог стикається з необхідністю фокусуватися, тобто виділяти фігуру з фону. І цей вибір не можна зробити один раз, тому що життя не статичне, час не статичний, почуття, думки, оточення.

Якщо ж у фокусі постійно залишатиметься щось одне, то станеться окостеніння, знежиття.

Причому фігур у кадрі (як і в діалозі з клієнтом) може бути кілька. І це завжди вибір головної на даний момент, і не завжди він є вірним. У разі помилки кадр не оживе, контакт не станеться, і це нормально, і, як кажуть, цьому не можна допомогти. Тому що не всі зустрічі закінчуються близькістю.

Крім фокусу, важливі й інші деталі, наприклад, експозиція. Від неї залежить, наскільки правильним буде зображення. У терапії експозиція - це спосіб відокремити фантазії, проекції, інтроекти і спробувати побачити реального іншого.

Іноді для цього потрібно закрити або відкрити діафрагму, збільшити витримку (коли темп дуже швидкий і фігура тікає), або знизити, щоб сповільнитись та розглянути потребу.

Так само може знадобитися зум, щоб побачити, як минуле впливає на зараз, і навпаки, як від того, що відбувається зараз, змінюється сприйняття людиною минулого.

Баланс білого визначає інтенсивність емоції, показує коли переповнений контейнер. Баланс білого визначає межі, вони мають бути чіткими, і водночас динамічними та пластичними.

Видошукач потрібен для знаходження балансу, опори на енергію у сесії. Він підказує, в якій частині перекіс і куди рухатись: якщо енергія падає, повертаємось до безпеки, а потім рухаємось у бік збудження.

Коли надто темно, і є сліпі плями, підвищуємо iso, (прислухаємося до тіла) так можна розглянути, що насправді ховається за словами.

Ось така вийшла метафора. Якщо Вам вона до душі, ласкаво просимо!