Запити, з якими працюю:

З чим можу допомогти?

Зазвичай вони звучать так:

У мене таке враження, що я ходжу по колу, як «день бабака».

Я постійно підлаштовуюсь під когось.

В мене низька самооцінка.

Я не розумію, що мені робити у житті.

Мені нічого не хочеться робити.

Мене все дістало.

У мене начебто все добре – сім'я, діти, робота, але іноді мені хочеться зістрибнути з даху.

Мені вже скоро тридцять, а в мене нічого немає.

Я постійно нариваюся/ходжу краєм/ екстремально вожу машину…

Я не хочу жити.

Мені вже скоро 30-45 років, а я все ще живу з батьками.

У мене в дитинстві була ситуація, про яку я нікому не розповідав/ла. Але мене це не турбує, навіщо це обговорювати, адже це вже у минулому.

Я не можу розмовляти спокійно з батьками, вони мене просто дістали.

Мої батьки мають величезний вплив на мене.

Моя маленька дитина мене просто не слухається.

Я постійно маю їх обслуговувати.

Що мені робити, розлучається чи ні?

Ми перестали бути близькими людьми.

Я не маю жодного бажання після роботи їхати додому.

Він/вона мене весь час контролює.

Він/вона мене дратує.

Він/вона мене не розуміє.

У попередніх відносинах мені змінили/ мене покинули і я боюся, що це повторитися знову.

Його/її батьки/родичі нам не дають нормально жити.

Я вже не розумію, хто ми один для одного.

Я не знаю, чи варто зберігати ці стосунки?

Схоже, я живу з аб'юзером.

Навіщо мені взагалі стосунки?

Ніколи не розумів цих жінок/чоловіків.

Я боюся, що дитина виросте без батька.

Чому в мене той самий сценарій стосунків?

Я не можу порозумітися в жодному колективі.

Я не мав друзів.

Немає людей, які дивилися б на світ так само як і я.

Люди чомусь мене ігнорують.

Я хочу бути гарним/добрим і правильним/правильним.

У мене ні на що не вистачає часу.

Я стільки працюю, а він нічого не робить.

Я кручусь як білка в колесі, а в сім'ї мене не шанують.

Навіщо ви це пояснюєте, я вже й так усе зрозумів, це ви мене не можете зрозуміти.

Вони не хочуть мене слухати.

Якщо я зупинюся весь наш світ звалиться.

Чому так довго.

Я не можу залишитися без діла, мені потрібно весь час бути чимось зайнятим.

Мені страшно.

У мене так добре, що я навіть не знаю, чому до вас прийшов/прийшла.

Я щодня радію життю, з головою у мене все добре, ось тільки уві сні сильно стискаю зуби.

Я такий щасливий, поясніть, чому він/вона не можуть почуватися поряд зі мною щасливими.

Коронавірус – це чудово, нарешті вони отримають що заслужили.

Схоже, що в цьому світі я єдиний знаю, як правильно жити, як мені адаптуватися в цьому божевільні.

Це вже третя робота, де працюють одні ідіоти, що мені потрібно буде шукати четверту?

А ви бачили цих чиновників, вони постійно хочуть забрати мої гроші.

Усі ці лікарі купили дипломи за батьківські гроші, я їм уже давно не довіряю.

Мене все бісить.

Я почуваюся як робот.

Таке враження, що між мною та навколишнім світом скляна стіна.

Я ніби в болоті.

Мене нічого не захоплює.

Друзі мені стають байдужими.

У суспільстві я сміюся, але насправді я вже забув коли тішився востаннє.

Я постійно не висипаюся, а мої колеги по роботі мене дратують.

Я вже давно не займалася / займався улюбленою справою - малюванням, музикою, танцями ... / риболовля, похід, страйкбол ...

Мої тренування перестав приносити задоволення

Мене перестали радувати подарунки/свята/купівлі.

У мене немає жодної надії