Мені 43 роки. Я заміжня. У мене двоє дітей син (11 років) та дочка (20 років).

У моєму житті було багато несподіваних поворотів, труднощів, злетів та падінь. У далекому 2004 році розгубленість, неможливість впоратися зі своїми переживаннями і взагалі з життям привели мене на прийом до психотерапевта. З цього моменту розпочався мій шлях у професію. Через пізнання себе, своїх можливостей обмежень, через власний біль та радість, безсилля та енергію сформувався мій професійний інтерес до інших людей. І чим більше знань і навичок я набувала у процесі навчання, тим більше мені хотілося допомагати людям. Адже я точно знаю, що, хоч би як було складно в даний момент, може бути по-іншому. Життя може змінитися, заграти іншими фарбами, вирішення проблеми може знайтися, навіть у здавалося б безвихідній ситуації, що іноді потрібно втратити, щоб знайти.

Я люблю свою професію і збираюся їй займатися до глибокої старості, тому що немає нічого цікавішого за внутрішній світ людини, і немає нічого ціннішого, ніж можливість допомагати в цьому світі орієнтуватися, розбиратися, приходити до рішень, що змінюють життя.