Я психотерапевт. Я жінка. Я людина.

Порядок слів може змінюватися, але моє серце — єдине.

Мені 52, і я добре знаю, що таке змінюватися — під ударами травм, криз, втрат.

Я змінювалась. Мене змінювало. Іноді я ламалась. Іноді адаптувалась.

Навчилась інтегрувати досвід у свою ідентичність — і жити. Попри все.

З клієнтами я йду поруч. У вашому темпі. Вдумливо, обережно, з повагою до болю та до унікальної життєвої картини кожного.

Не даю обіцянок швидких рішень.

Я працюю зі складним, соромним, страшним.

Люблю ясність, щирість. Справжню зустріч. Усвідомлення реальності.

Працюю з рісними запитами, спеціалізуюсь на темах:

- травми, в тому числі дитинства

- стосунки

- кризи

- тривожні розлади, депресія, нав'язливі думки

- ідентичність, самость, пошук та укріплення свого Я

та інші

Співпрацюю з психіатрами, за потреби

Терапія проходить онлайн, зазвичай 1 раз на тиждень, тривалість сесії - 50 хвилин. Працюю індивідуально.

До першої зустрічі я надсилаю інформаційний лист із ключовими принципами роботи та важливими домовленостями.

У психотерапію я прийшла з кризи, а точніше - з багатьох криз одразу.

Тріщало все, що я називала своїм життям: сімейні стосунки, яким було понад 20 років, колись улюблена робота, розуміння себе. Моє «хто я» і «де я» сипалося, як пісок крізь пальці.

Я була розгубленою та не розуміла, куди я йду. Жити було страшно, як жити було незрозуміло. Не жити - було ще страшніше.

Я не вміла довіряти.

Не вміла бачити поруч людей. І тим більше - спиратися на них.

Мені здавалося, що маю справлятися сама. Тривога накривала, як хвиля.

І саме тут почалось щось нове.

Спершу, я навчилась бути поруч із кимось, хто не рятує й не тисне.

Потім, відчула, як це: покластися, не провалитися, не втратити себе.

Світ став не таким ворожим, а я не такою самотньою.

З’явилася можливість розгледіти нові шляхи свого життя і себе.

Моя психотерапевтка не вирішила це за мене, але дала мені руку, простір і час, щоби я почула себе. Та я почала свій новий шлях.

Психотерапія не зробила мене іншою. Вона повернула мене до себе справжньої.

Тієї, яка завжди була - просто не мала змоги з'являтися.

Зараз я маю психотерапевтичну освіту, практику та досвід, зацікавленість у своїй професії.

Та маю цікаве життя поза роботою: я дружина, мати, акторка соціального театру та фотографиня.

Я - авторка свого життя.

І сценаріст, і режисер, і актор, і критик )

У мене багато захоплень, дрібних радощів, моментів занурення — але є два, що стали частиною мене, як серце і дихання.

Я акторка соціального театру. Це плейбек-театр, де актори не просто грають, вони слухають, чують і проживають історії глядачів тут і зараз. «Кожна історія має бути почутою» - наш девіз, і для мене це не просто слова. Це про довіру, вразливість, про можливість бути видимим і прийнятим. Ми працюємо з соціальними проєктами, і цей театр має силу терапії. Я в ньому понад сім років і щоразу виходжу на сцену як уперше з тремтінням.

А ще я пейзажна фотографка. Я ловила північне сяйво в тиші крижаного повітря, стояла над рожевими озерами, слухала шепіт пальм і мовчання вічної мерзлоти. А ще я обожнюю знімати тумани. У цій тиші — я знаходжу себе.

Це мої любимі хобі, які дають мені справжнісеньке задоволення та азарт.