Сепарація - це відділення дитини від мами, від батьків, від сім’ї. Починається цей процес з моменту народження і триває аж до “вильоту з гнізда” виросших дитинчат - тобто, коли дорослі діти відділяються від батьків, починають окремо жити, самі себе забезпечувати, з часом створюють власну сім’ю.
Однак, чи завжди сепарація відбувається, коли доросле дитятко з’їжджає з батьківської хати? Всім відомі мамині синки, які навіть живучи з дружиною, продовжують їздити до мами обідати (бо борщ у мами смачніший). Або жінки, які плавно “перетікають” з-під маминого контролю під контроль власного чоловіка, й продовжують залежати від нього так само як дитина залежна від батьків.
Ознаками того, що сепарація не відбулася, можуть бути:
- Не складаються довготривалі стосунки з партнером, ви не можете створити власну сім’ю;
- Не виходить народити власних дітей (може бути результатом парентифікації, коли діти ніби “усиновлюють” батьків і на власних дітей у них вже не лишається ні сил, ні натхнення);
- Вже доросла людина не прагне відділитися фізично, жити окремо від батьків;
- Людина не впевнена в своїх силах, постійно змінює види діяльності, не може знайти себе в житті;
- Не вдається нормально заробляти, фінансово залежить від батьків;
- Не є авторитетом для власних дітей;
- Дозволяє батькам влізати в свої стосунки з партнером, у виховання своїх дітей.
Сепарація відбувається на декількох рівнях:
На емоційному рівні - коли людина може самостійно зробити вибір, незалежно від того, як на це дивиться мама. Така людина самостійно обирає мету, рухається до неї і досягає, бо це її власна мета, а не мами з татом. Обирає професію, до якої має потяг, цікавість, а не йде в економічний, бо так тато сказав. Обирає партнера, що подобається саме їй, а не того, що мама схвалить.
На ціннісному рівні. Людина може мати свою власну думку, що відрізняється від батьківської. Причому, вона не просто має цю думку, але й може відстоювати її незважаючи на те, що батьки можуть вважати по-іншому. “Моїх дітей треба виховувати ось так, поводитись з ними ось так. Я вважаю, що дітей не можна бити і ставити в кут на горох. І якщо я залишаю вам онуків, ви маєте дотримуватись моїх принципів”.
На функціональному рівні. Це про самостійність, коли людина може попіклуватись про себе незалежно від того чи є поряд батьки. Вона знає де взяти їжу, як її приготувати, що одягти і як прати одяг та інше.
І ще є так звана конфліктна сепарація - це коли людина здатна посваритися з мамою і при цьому не померти від провини.
Результатами сепарації стають:
1. Уміння без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям.
2. Уміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки.
Наслідком цих умінь є можливість стати дорослим, бути в дорослій позиції і мати можливість будувати стосунки з партнером та іншими людьми на рівні дорослий-дорослий. А не дитячо-батьківські стосунки між чоловіком і дружиною, які часто можна зустріти в парі. Коли вона його виховує, а він саботує і відбивається від її контролю, або він - “папік” і утримує її в “золотій клітці”, командує що одягти і куди ходити.
Психологічне відділення - процес двосторонній: дитина стає дорослою, відділяється, а батьки відпускають і визнають цю дорослість.
Що може перешкодити нормальному процесу відділення?
1. Злиття матері з дитиною.
Злиття є абсолютно необхідним на етапі, коли дитина тільки народилася і цілковито залежить від матері. Матір має без слів розуміти, чого потребує немовля в той чи інший момент часу. Матір все ще відчуває дитину як частину себе. І тому матусі часто говорять про своїх дітей “ми поїли”, “ми поспали”. Однак, коли матір дорослого сина говорить “ми поступили в університет” - це вже привід звернути на це увагу.
2. Тривожність матері.
Матері часто тривожаться про своїх дітей. Вони знають, що світ небезпечний й бояться, що дитина не впорається. Мати переживає і дає послання дитині: “Ти ще не доросла, а світ великий і страшний”. Така дитина може все життя залишатися біля матері. Простіше, якщо є батько і він підтримує дитину, даючи інше послання: “З тобою все ок. В світі ти розберешся”. Дитині все одно страшно “вилітати з гнізда”, але вона бачить, що хоч хтось не панікує і не тривожиться (і може спертись на таку людину).
3. Власна нереалізованість і невпевненість матері в собі.
Коли її єдина реалізація - бути матір’ю. В неї немає інших інтересів, немає цікавої роботи (чи вона домогосподарка і весь час сиділа з дітьми), погані чи ніякі стосунки з чоловіком, немає друзів. Тоді відділення дитини означає для неї втрату сенсу життя. Невпевненій в собі жінці дуже важливо бути “хорошою матір’ю”, відповідати якимось уявленням, стандартам і вимогам. Хоча справжній критерій хорошості - це щаслива дитина і гарні відносини з нею.
4. Страх розчарування.
Є батьки, які бояться, що дитина не стане тим, ким вони хочуть її бачити, не виправдає батьківські очікування. Вони так бояться розчарування, що починають її контролювати, в спробах нав’язати свою точку зору, свої погляди й цінності.
5. Страх втрати контролю.
Якщо батьками керує бажання відчувати свою владу і все контролювати, вони можуть не давати дитині проявляти самостійність з дитинства, робити щось за неї, щоб зберегти контроль у себе. Такі батьки можуть влізати на територію сім’ї свого сина чи доньки зі своїми порядками.
Діти, які не пройшли сепарацію, є емоційно залежними від батьків. Ознаками емоційної залежності можуть бути:
- Надзвичайна важливість людини для вас (коли ви тільки і думаєте про неї та ваші взаємини, навіть, якщо вони не є хорошими);
- На вас впливають слова і настрій цієї людини;
- Ви відчуваєте відповідальність за фізичний чи емоційний стан іншої людини (боїтеся її засмутити, розчарувати, не виправдати очікувань);
- Ви не робите чогось, що вам хочеться, тому що це не сподобається цій людині (син не приводить додому дівчат, бо у мами одразу хапає серце);
- Коли ви намагаєтесь відповідати всім очікуванням батьків, намагаєтесь їм вгодити. Або навпаки: коли ви весь час протестуєте, сперечаєтесь, намагаєтесь відстояти свою точку зору - тобто намагаєтесь завоювати визнання батьків.
Відділитись від батьків означає дати собі право не відповідати батьківським очікуванням. А також дозволити батькам бути такими, якими вони хочуть бути і якими є - критикуючими, роздратованими, не розвиваючимися, не ідеальними…
По суті, всі конфлікти між дорослими дітьми і їх батьками зводяться до того, що або батьки не визнають дорослість дитини (яка по факту вже є дорослою), або дитина, що недоотримала батьківської любові і визнання, не йде від батьків в сподіванні все це доотримати.
Якщо ви виявили у себе наслідки непройденої сепарації, з ними можна працювати в індивідуальній психотерапії, де кваліфікований спеціаліст допоможе вам розібратися і пройти психологічне відділення на всіх рівнях.
А почати можна з питань до себе:
“Що я насправді хочу отримати від своєї мами?”
“Чому я підтримую стосунки, які мені незручні, на які я жаліюся?”
“На що я сподіваюсь, продовжуючи знаходитись в цих складних для мене взаєминах?”
